Конфлікт особистості і держави у романі Василя Гроссмана «Життя і доля»
У романі Василя Гроссмана «Життя і доля» конфлікт особистості і держави показаний у всій його глибині. Не випадково для розкриття цієї теми автором обраний такий історичний період у житті нашої країни, як Велика Вітчизняна війна. Письменник вважав, що війна з усією гостротою виявила проблеми сучасності, оголила основні протиріччя епохи, письменник бачить у війні не тільки зіткнення армій, а зіткнення різних поглядів на життя, на долю людини і народу. Основні проблеми, порушені Гроссманом у романі, – це життя і доля, воля і насильство, закони війни і життя народу. Письменник не випадково дав таку назву роману. Життя – символ волі, неповторності, індивідуальності людського шляху, а доля виступає в романі як символ необхідності, сили, що стоїть над людиною. Такою силою є в романі Василя Гроссмана в першу чергу тоталітарна держава, необмежена влада диктатора і породжені ними соціальні обставини. Тому можна із упевненістю сказати, що головний конфлікт роману – конфлікт народу і держави, волі і насильства.
«Сталінградське торжество визначило результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державою тривали. Від цієї суперечки залежала доля людини, його воля», – пише В. Гроссман. Ця «мовчазна суперечка» змінює всю картину війни, вносячи новизну в бачення автором цієї події. Конфлікт людини і держави передається в міркуваннях героїв про колективізацію, про долю «спецпереселенців», він відчувається в картині колимського табору, у роздумах автора і героїв про тридцять сьомий рік. Правдиве оповідання Василя Гроссмана про ті, що ховалися раніше трагічні сторінки нашої історії, дає нам можливість побачити події війни більш повно. Ми зауважуємо, що колимський табір і хід війни як у самій реальності, так і в романі зв’язані між собою. І саме Гроссман був першим, хто показав це. Письменник був переконаний, що «частина правди – це не правда». Показові міркування героя роману Кримова, коли він, арештований, ловить себе на думці, що ненавидить особиста, який катував його, більше, ніж німця. І, що ще більше вражає, ця людина довідається в ньому себе: «Він не відчув подібної ненависті ні до жандарма, ні до меншовиків, ні до офіцера-есесівця, якого він допитував. У людині, що топтала його, Кримов впізнав не чужинця, а себе ж… Це почуття близькості воістину було жахливо».
У думках Кримова видні його внутрішні протиріччя. Доля цієї людини, лицарські відданого ідеям революції, чесного і прямого, приводить його до незгоди із самим собою. Колись комісар Кримов, переконаний у тім, що захищає інтереси країни, написав донос на запідозреного ним у неблагонадійності Грекова. Наприкінці добутку – це нещасна людина яка по-новому осмислює свій вчинок і повністю перемінила свої погляди на події, які відбуваються в країні. У трагічній долі Кримова та інших героїв добутку автор обвинувачує тоталітарну державу, що змушувала людей вступати в протиріччя із собою і навколишніми. Згадаємо такий епізод: Євгенія Миколаївна Шапошникова вирішує повернутися до чоловіка, коли його заарештовують, всупереч своїй любові до Новикова. Тоді Штрум говорить їй: «Женя, мила, ви надійшли по совісті. Повірте, це краще, що дано людині. Я не знаю, що принесе вам життя, але впевнений: зараз ви надійшли по совісті. Головне лихо наше – ми живемо не по совісті.
Ми говоримо не те, що думаємо. Почуваємо одне, а робимо інше. Толстой, пам’ятаєте, із приводу страт сказав: «Не можу мовчати!». А ми мовчали, коли в тридцять сьомому році стратили тисячі безневинних людей. І ці кращі мовчали! Були адже й ті, які галасливо схвалювали. Ми мовчали під час жахів колективізації. І я думаю – рано ми говоримо про соціалізм – він не тільки у важкій промисловості. Позбавити людину права на совість – це жахливо. І якщо людина знаходить у собі сили надійти по совісті, він почуває такий приплив щастя. Я радий, що ви надійшли по совісті». У цих словах, мені здається» повністю виражене відношення автора до конфлікту особистості і держави. Показова доля і самого фізика Штрума, який досяг широкого наукового визнання не тільки завдяки своєму таланту, але і зробивши підлий вчинок, що не дає цій людині спокою. Коли він підписує наклепницький лист, ним рухає «якесь темне, нудне почуття покірності…». Герої роману по-різному ставляться до проблеми життя і долі, волі і необхідності. Тому у них і різне відношення до відповідальності за свої вчинки. Наприклад, штурмбанфюрер Кальтлуфт, кат у печей, що вбив п’ятсот дев’яносто тисяч чоловік, намагається виправдати себе наказом понад, владою фюрера, долею («доля штовхала… на шлях ката»). Але далі автор говорить: «Доля веде людину, але людина йде тому, що хоче, і він вільний не хотіти».
Проводячи паралель між Сталіним і Гітлером, фашистським концтабором і табором на Колимі, Василь Гроссман говорить, що ознаки будь-якої диктатури однакові. І її вплив на особистість людини руйнуючий. Деякі герої роману, такі, як Мад’яров, вважають конфлікт особистості і держави вічним і непереборним. Але автор не згодний із цим твердженням. За словами Гроссмана, від результату цього конфлікту залежить доля людини, і в той же час багато чого залежить від того, яка сама людина, особистість. Показавши слабкість людини, невміння протистояти силі тоталітарної держави, Василь Гроссман разом з тим створює образи воістину вільних людей. Значимість перемоги у Великій Вітчизняній війні, завойованої всупереч диктатурі Сталіна, більш вагома. Ця перемога стала можливою саме завдяки внутрішній волі людини, здатної пручатися всьому, що б не підготувала їй доля.
Герой цієї війни в розумінні Гроссмана – це людина, що піднялася над масовим страхом, переборола його, зуміла залишитися особистістю, індивідуальністю. Такий, наприклад, Греков – виразник не тільки національного, але й вселюдського волелюбного духу. Пробудженню особистості, її волі сприяла сама атмосфера воюючого Сталінграда, атмосфера «природної рівності, що так сильно» саме тут. Незвичайні умови війни і свідомість того, що від сталінградців залежить її результат, доля Росії, створювали атмосферу рівності, проблиск тієї волі, про яку давно мріяли.
Сам письменник сповна зазнав трагічну складність конфлікту людини і держави в сталінську епоху. Тому він знає ціну волі: «Тільки люди, що не відчули на собі подібну силу авторитарної держави, її тиску, здатні дивуватися тим, хто покоряється їй. Люди, що пізнали на собі подібну силу, дивуються іншому – здатності спалахнути хоч на мить, хоч одному гнівно, що зірвалося слову, боязкому, швидкому жесту протесту».