Моє село

Твір про рідну землю, про краси рідного краю

Світло місяця, таємничий і довгий,

Плачуть верби, шепотять тополі

Але ніхто під окрик журавлиний

Не розлюбить отчі полючи

С. Єсенін

Багато хто талантливейшие росіяни поети й письменники у своїй творчості неодноразово торкаються теми рідного краю, того куточка Землі, до якого прикипіли не тільки думки, але й душу. Дійсно, що може бути ближче рідного будинку, стежки від воріт, що йде вдалину? Що ще може викликати в глибині душі таку тривогу й почуття ностальгії під час тривалої розлуки, як не рідна сторона?

Саме такі почуття викликає в мене моє село. Це й сум’яття, і захват, і радість, переплетена з ніжністю. Я люблю ці криві, гіллясті вулички, що потопають у зелені беріз і осик. Люблю, коли в дерев’яні ставні наполегливо стукаються перші краплі дощу, коли вони прибивають дорожній пил і перетворюються в дрібні струмливі струмочки й більші калюжі, у яких потім з таким непідробленим захопленням плескається дітвора й безтурботні горобці

Я люблю, коли вдалечині чується гавкіт собак, мукання корів, кудкудакання сільських несучок і гоготание гусаків. Безмежне почуття захвату викликають умиті росою квіти, біля яких без утоми рояться дрібні комахи й гудуть бджоли…

Мені здається, що тільки в цьому дивному куточку нашої величезної країни такий кристально чисте повітря, така велика алмазна роса, таке буйство квітів. Моє село прекрасне завжди. Будь – яка тимчасова пора знаходить тут своє втілення. Зима вкутує її снігами, хльостає вітрами й сковує лютими морозами

Весна обдаровує теплом, повноводдям і трелями птахів. Літо ж уривається в село з боку лугів і полів, наповнює її ароматом скошеної трави, тривожить нічними голосами й зойками гнездующихся птахів, сплесками риби, що прийшла на нерест. А осінь щедро пригощає спілими плодами і ягодами, тихо шелестить килимом з опалих листів, радує дивною, неймовірною й прекрасною палітрою фарб

Думаю, що моє село – одне із кращих російських сіл, адже саме тут на дахах дерев’яних будинків затримуються промені призахідного сонця, повільно сковзаючи напоследок по козирках і карнизам. Саме в моє село поспішає світанок, адже його так самовіддано кличуть півні. Тільки тут так бурхливо кипить просте сільське життя. Це моє село, мій край, моя земля!