Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка (4 варіант)
Тепер, коли ринкові відносини вже досягли такого рівня, коли можна купити все: від олівця до атомної бомби — я вважаю, що є такі скарби, які не можуть бути проданими ні за які гроші. До цих скарбів, що складають самоповагу і гордість нації, належить творчість Т. Г. Шевченка.
У своїй творчості поет доторкнувся до найромантичнішої епохи в історії нашого народу — життя та героїчних дій українського козацтва.
Перша спроба оспівати велич і красу козацької звитяги в боротьбі проти зовнішніх ворогів, польського панства була зроблена в поемі “Тарасова ніч”. Композиційним центром твору є кобзарева пісня, в яку вплітається пісня козаків у звитяжному бою:
…Тої ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству
Ляхів що приспала.
Ще виразніше у творі “Іван Підкова” поет розкриває боротьбу запорожців, що не бояться розбурханого моря, яке “звірюкою то стогне, то виє”, а вони спокійно “пливуть собі та співають”.
А який же отаман у цих запорожців? Шевченко милується ним, бо він, стоячи в човні, пливучи попереду, вигукує:
Ануте, хлоп’ята.
На байдаки!…
Нехай ворог гине!
Тема боротьби українського народу і козацтва проти турецько-татарських нападників була на той час актуальною і болючою для Т. Шевченка, тому він продовжує її розкривати в поемі “Гамалія”, в якій козаки змальовані з іншого боку: як визволителі і народні месники. Поетові близьке прагнення козаків визволити бранців, і тому він з великим захопленням описує їх завзяття:
Не кишені трусить,
Йдем різать, палить,
Братів визволяти.
І далі Т. Шевченко захоплюється мужністю і ненавистю козаків до ворогів під час бою в Цареграді:
Козацтво преться без ваги —
І покотились яничари…