Як Слимак Повіль допоміг своєму війську (за твором «Роман про Ренара»)
Слимак Повіль вже давно спостерігав за тим, що чинить Ренар. Повіль був навдивовижу обачним і мудрим. Він розумів: те, що сталося учора, Лиса не обмине, він неодмінно захоче помститися. Отже, Слимак чекав на Лиса Ренара, а перед його очима проходило те, що сталося.
Ось Лев привів хоробре військо до родового замку Ренара, до Мопертюї. Але жоден звір нічого не міг вдіяти. Арбалети були найкращі, стріли міцні, воїни були гарними плавцями, але дістатися до Мопертюї все-таки не змогли. Замок був неприступний: «по вінця повен скрізь води», «а над водою два мости, і ті мости не перейти, бо їх на ланцюгах підняв Ренар…» Так, хитрий Лис чекав на своїх ворогів і тепер глузував із них, бо був недосяжним. Безчесно сміятися з ворогів, коли ти в безпеці. Смійся, глузуй тоді, коли ти вийшов на рівний бій і подолав ворога.
«Триває штурм і день, і ніч», але здобути замок Лев не зміг. Відпочиває стомлене військо. Лис на це і розраховував. Він проліз лазом під муром і таким чином опинився у стані ворога. Всі хвости воїнів Лева він прип’яв до дерев. Лише про одного воїна Ренар і не згадав — про Слимака Повіля.
Лев усе бачив уві сні, «пролунав шалений рев», звірі прокинулися. Слимак Поціль не дрімав! Він, «йдучи за Ренаром, рубав хвости, звільняв усіх».
Не зміг Лис Ренар вчасно зникнути, йому не дозволив Повіль. Біля самого лазу наздогнав Ренара. І ось Лис перед царем. Так, він відповідатиме за свої ви – іінки. Кається Ренар, навіть Лев йому вірить і відпускає у монастир, де злодій замолюватиме гріхи.
Завжди треба пам’ятати: ворог може бути сильнішим за тебе, хитрішим, але і їй будь насторожі, пильнуй, не втрачай здорового глузду, будь мудрим і витриманим, допомагай друзям.