Короткий зміст Світлана Жуковський У. А

Светланараз у водохресний вечерокдевушки ворожили:За ворота черевичок,Знявши з ноги, кидали.

Ворожили, щоб довідатися нареченого, свою долю. Серед дівчин тільки Світлана мовчазна й смутна, вона не співає, не ворожить. Її милий далеко, і вже рік від нього немає ніяких звісток. Важко Світлані переживати розлуку з улюбленим.

От у світлиці стіл накритий білою скатертиною, на ньому коштує дзеркало зі свічею й два прилади. Рівно опівночі в дзеркалі Світлана побачить свого милого, свою долю. З боязкістю сідає вона до дзеркала, але темно в дзеркалі, лише свіча тріпотить на столі. От і північ. Світлана, завмерши від страху, чує, чиїсь кроки. Вона робко дивиться в дзеркало, і чудиться їй, що хтось коштує за її спиною й шепотить: «Я за тобою, моя врода!» Оглянулася – милий до неї простягає руки:Їдемо! Піп вуж у церкві чекає…Хор венчальну пісня співає.

Вони виходять до воріт, сідають у сани, і коні пускаються навскач.

Вони їдуть нічним степом, тьмяний місяць висвітлює їхній шлях. Наречений Світлани раптом замовчав, став блідий і сумовитий. От осторонь з’являється храм, через відкриті двері видна чорна труна – отпевают покійного. Світлані страшно, але наречений всі так само мовчазний, всі так само блідий і сумовитий. Піднімається заметіль, ворон в’ється над саньми й каркає: «Сум!» Раптом з’являється хижинка, занесена снігом. Коні підлітають до неї й… пропадають разом із саньми й нареченим. Залишившись одна, Світлана вирішується зайти в хатинку. А в хатинці – стіл, накритий білою скатертиною, а на столі – труна. Світлана падає на коліна перед образом Рятівника й молиться, потім, затисши в руках хрестик, сідає в куточок, під ікони. Хуртовина затихла, свіча в труни горить, мигаючи. Тиша. Чу! Білий голубок спускається до Світлани, сідає на груди й обіймає крильми. Знову тиша. Але здається Світлані, що мрець поворухнувся. Так і є – покривало спало, і страшний мрець застогнав. От – от він розімкне свої покляклі руки й устане із труни! Але отут білий голубочек спурхнув і сів на груди мерця. І тої, позбавленої сили, заскреготав зубами, знову мертвотно сполотнів і завмер у труні.Глядь, Світлана… про творець!Милий друг її – мрець!Ах! …і пробудилася.

Прокинулася Світлана у своїй же світлиці, де заснула, ворожачи. І от уже світанок, і півень співає, зустрічаючи новий ранок. Але у Світлани важко на душі від страшного й, може бути, віщого сну. Щоб розвіяти тугу, вона сідає у вікна, дивиться на дорогу. І бачать: сани мчаться до будинку,Ставний гість до ґанку йде…Хто?… Наречений Світлани.

Розвіявся похмурий сон – наречений приїхав за Світланою, щоб вести її до вінця.

От підсумок балади: вір у свою долю, вір у Бога, і нещастя здасться лише страшним сном.ПРО! не знай цих страшних сновты, моя Світлана…