Мир колишніх людей у філософській драмі Максима Горького “На дні” – Горький Максим

Саму значну п’єсу Горький назвав лаконічно – “На дні”. Вона написана в тисяча дев’ятсот другому року. У ці передреволюційні роки письменника особливо хвилює питання про Людину. З одного боку, Горький усвідомлює, які обставини змушують людей опускатися на “дно життя”, з іншого боку – він намагається докладно вивчити цю проблему й, можливо, знайти її рішення. У драмі розвертаються два конфлікти. Перший, соціальний – між хазяями нічліжки й босяками, іншої – філософський, що зачіпає основні питання буття, розвертається між мешканцями нічліжки. Цей конфлікт і є основним

Горьковский мир нічліжки – це мир “колишніх людей”. Раніше вони були людьми різних шарів: тут і барон, і повія, і слюсар, і актор, і картузник, і торговка. І однаково в цьому страшному світі знедолених люди ведуть пошук істини, намагаються вирішувати вічні проблеми. Як винести вага життя? Що протиставити страшній силі обставин – відкритий бунт, терпіння, засноване на солодкій неправді, або сумирність? Такі три позиції, яких дотримуються персонажі п’єси

Мені здається, що самий похмурий мислитель у нічліжці – Бубнов і цим він неприємний Горькому, тому що в його репліках відбита “правда факту”. Життя в оцінці Бубнова позбавлена всякого змісту. Вона одноманітна й тече за законами, які людина не може змінити: “Всі так: народяться, поживуть і вмирають. Чого жалувати?” Мрії для нього – прагнення людини здаватися краще або, як сказав Барон, “у всіх людей душі сіренькі, усе підрум’янитися бажають”.

Кульмінація – це поява Луки. Атмосфера в нічліжці розжарюється. Мандрівник Лука – складний і цікавий персонаж. Його ідеї засновані на тім, що він не вірить у можливості людини, для нього всі люди незначні, слабкі, крейди, мають потребу в жалі й розраді. Лука думає, що правда може бути “обухом” для людини. Іноді краще обдурити людини вимислом, вселити в нього віру в майбутнє: “Для кращого живе людина”. Але це філософія рабської покірності, недарма Сатин говорить, що “неправда – релігія рабів і хазяїв. Одних вона підтримує, інші прикриваються нею”.

Ідеї Луки спрямовані на те, щоб змусити людей або як би “обійти” життя, або постаратися пристосуватися до неї. Ради мандрівника нікому не допомогли: Васько вбиває Костылева й попадає у в’язницю, Актор кінчає життя самогубством. Прямої провини Луки в цьому, звичайно, ні, просто обставини виявилися сильніше людей. Але побічно він винуватий, точніше, не він, а його ідеї: вони внесли зміни в життя нічліжників і в їхній світогляд, після чого ці люди вже не могли нормально продовжувати жити

Проти цієї шкідливої неправди виступає Сатин. У його монолозі звучить вимога волі й гуманного відношення до людини: “Треба поважати людини! Не жалувати, не принижувати його жалістю,… поважати треба!” Сатин, безсумнівно, симпатичний авторові, хоча він і “герой слова”. На відміну від більшості нічліжників він у минулому зробив рішучий учинок, за що й поплатився: чотири роки провів у в’язниці. Але він не жалує про це: “Людина вільна, він за все платить сам”.

Авторська позиція виражається в тім, що людина здатна змінити обставини, а не підбудовуватися під них. Позицію автора в п’єсі висловлює Сатин: “Усе в людині, усе для людини”. Вихід бачиться не в тім, щоб примирити людини з дійсністю, а щоб змусити цю дійсність працювати на людину: “Існує тільки Людина, все інше – справа його рук, його мозку”. І, нарешті, “людина – це звучить гордо!”