Тема людяності – Бунін Іван

У першій половині XX століття Іван Олексійович Бунін, працюючи в жанрі короткої розповіді, пише невелике по обсязі добуток – розповідь «Постоли». У ньому И. А. Бунін піднімає безліч тим: людяності, боргу й совісті, морального подвигу, справедливості. Центральною проблемою оповідання стає тема людяності, гуманного відношення клюдям.

Розповідь «Постоли» займає всього дві сторінки хрестоматії, але тема безкорисливого служіння людям розкривається максимально широко. Сюжет розповіді простий: у непогожу погоду в одному з віддалених хуторів важко хворий і перебуває майже при смерті маленький панський хлопчик, він марить і просить дати йому червоні постоли

Для дитини червоні постоли – бажана мрія, те, до чого він прагне, можливо, його останнє прохання. Ніхто не може в таку пургу дати хлопчикові те, що він просить, тому що за постолами потрібно далечи йти. Іван Олексійович Бунін так описує стан природи: «непроглядна хуртовина»; «така пристрасть»; «біле, що кудись скажено несеться степове море, безодня сніжного урагану й мороку». Нефед – головний герой розповіді – відправляється в шлях, нікого не запитуючи, тому що «душу бажає», а противитися бажанню душі дитини він не має сил, і ніяка непогожа погода його не лякає. Герой не замислюється про себе, його цікавить тільки доля дитини. Нефеда мертвим знайшли наступного дня в дороги новосільські мужики, і саме це врятувало имжизнь.

Фінал розповіді відкритий: читачеві залишається невідомо, чи видужав хлопчик, чи врятував його Нефед, тому що «за пазухою Нефеда лежали новенькі дитячі постоли й пухирець із фуксином». Така кінцівка розповіді змушує чита – теля ще раз задуматися про вчинок Нефеда. Але смерть героя не даремна: він уже врятував новосільських мужиків. Нефед умер, але його вчинок надовго залишиться в пам’яті людей. Гуманістична спрямованість бунинского розповіді очевидна: Нефед, не думаючи про себе, вирішує виконати, можливо останню, волю важко хворого хлопчика, і для героя немає нічого важливіше людського життя. Бескорыстность учинку Нефеда очевидна

Таким чином, головна тема И. А. Буніна «Постоли» – тема гуманізму, людського відношення до доль людей – формує відношення читача до життя, моральну позицію людини

(2 варіант)

П’ятий день хуртовина. Батько в місті. Тридцять верст до лікарні, до доктора – коня не доїдуть, та й лікар не поїде. Хлопчик у маренні просить постоли, і Нефед не поставився до прохання дитини, як до капризу. Зрозумів, що «треба добувати» ці постоли, раз «душу бажає». Жінка й утримує Нефеда, розуміючи, що «у такий жах не дійти», і не може відговорювати, тому що вже втратила надію й може тільки молитися. Пішов

Добро породжує добро. Навряд чи слуга пішов у хуртовину, якби пан і бариня знущалися з нього, якби маленький барчонок був примхливим і жорстоким. Перше ж питання Нефеда, звернений до барині: «Ну що, бариня, як? Не полегчало?» – говорить про те, що відносини між слугою й панами дружні. Це підтверджує й те, як бариня називає слугу: «Куди там, Нефедушка!»

Після обіду Нефед не з’явився. Ніч провели в страху, вирішивши, що раніше обіду наступного дня чекати безглуздо. Страшно було вже не тільки за хлопчика, але й за той, хто пішов у буран. «Весь будинок гудів, жахала одна думка, що тепер там, у поле, у безодні сніжного урагану й мороку».

Холод вулиці протиставляється в розповіді жару, вогню, що палахкоче в тілі дитини. Як тільки він приходив у себе, він знову починав просити червоні постоли. І мати молиться богові, щоб видужав син і щоб дійшла людина, що пішла в непогоду: «Господи, допоможи! Господи, захисти!»

Ранком Нефеда привезли мужики: «За пазухою Нефеда лежали новенькі дитячі постоли й пухирець із фуксином». Виходить, не став ночувати в Новоселках, а відразу пішов назад, щоб швидше принести довгоочікувані постоли дитині. Його доброта коштувала йому життя

Невідомо, чи видужала дитина, обретя те, що так довго просив у нестямі. Але Нефед урятував новосільських мужиків, що потонули вночі разом з конем у снігу. Вони зовсім уже отчаялись, коли побачили « ноги, щостирчать зі снігу чиїсь, у валянках». Відкопавши Нефеда, мужики зрозуміли, «що, виходить, ці луги хутірські, протасовские й що на горі, у двох кроках, житлі…».