Наша вулиця

Я живу на одній із центральних вулиць нашого міста. Вона простилается на кілька кілометрів. Це моя рідна вулиця, отут я народилася й виросла. Отут я вчилася бути самостійної, у сусідніх будинках живуть мої друзі й знайомі

Вся наша вулиця – це більшого стародавнього будинку

Здається, вони дихають історією, і якби могли говорити, то розповіли б багато чого. У них більші високі вікна, обрамлені декоративним ліпленням. Масивні балкони підпирають закам’янілої міфічної істоти

На перших поверхах цих будинків розташовані магазини. В основному це сувенірні крамниці й кафі. Яскраві вітрини роблять вулицю яскравіше, живее й краше. Проходячи повз такі заклади, цікаво розглядати речі й предмети, які коштують у вікнах вітрин

Також у нас є великий парк. Він досить молодий, але дерева в ньому вже більші й високі

Улітку вони затінюють алеї й створюють таку потрібну прохолодь, восени золоті листи обпадають, вони схожі на святковий салют. Коли вони шарудять під ногами, а в навушниках грає улюблена музика, хочеться злетіти високо, щоб ніхто не піймав, і розчинитися в просторі всесвіту

Через дорогу від парку розташована школа. Там учаться діти нашого району. Школа дуже більша. Відрізняється вона тим, що влітку на її клумбах цвітуть прекрасні, яскраві квіти, а дитячих сміх, здається, не затихає ніколи. Там я проводжу більшу частину свого часу

Прикраса вулиці – дитячий садок. Маленькі крихти із цікавими вічками весь день грають на вулиці в ігри, співають пісеньки. Якщо будуть діти в садку, виходить, наша вулиця не переведеться й постійно буде цвісти життям

Мене завжди дивує, наскільки чисті тротуари на моїй вулиці. Здається, що сміття тут просто ні, або отут ходять особливі люди, які звикли до порядку? У кожному разі, ходити по чистій вулиці особливо приємно.

Увечері запалюються ліхтарі, рекламні щити, вітрини, у кафі грає музика. Стає врочисто світло. У таку пору гуляти потрібно не однієї, а з тим, хто дуже подобається, адже навіть повітря переповнене романтикою

Я дуже люблю свою вулицю. Іноді здається, що вона живаючи й, як мама або охоронниця домівки, зустрічає своїх жителів світлом у вікнах будинків, оберігає їхній сон уночі, проводжає на роботу або навчання й чекає повернення

Якщо мені оведеться коли – небудь виїхати надовго або переїхати зовсім, я завжди буду вертатися на свою вулицю й збирати спогаду про безтурботне дитинство