СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

1.       Міфи та легенди — скарбниця народної пам’яті.

2.       Образи українських народних міфів та легенд.

3.       Значення народної творчості для культури українського народу.

Варіант 2

1.       Особливості народного світосприймання.

2.       Відображення в українських міфах та легендах вірувань наших предків.

3.       Народна творчість — скарбниця мудрості.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Ті легенди червоніють,

наче пишна багряниця,

наче пурпур благородний,

від крові людей невинних.

Та горить у мене серце,

коли я їх пригадаю, —

проти сих легенд червоних

білий світ блідим здається.

Леся Українка

Неначе в книгах праарійських

підкова, човен і стріла.

В діброві сяє срібне військо,

шумлять санскритськії слова.

Русяві й стрункочолі йдуть племена,

 і їхні друзі — кінь та корабель.

Горять на небі ясних зір знамена,

мов перехрест окрилених шабель.

Богдан-Ігор Антонич

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

«Ой як то було з Початку Світа, Як ще не було Неба ні Землі».

(«Як це було з початку світу»)

«Ото ті зірки і єсть «Віз», або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну».

(«Про «Зоряний віз»)

«Он Сварог вже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати... А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого».

(«Берегиня»)

«І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил. І, навчившись робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки «стріли Перуна» та «соколів», а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно».

( «Берегиня» )

«Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш».

( «Дажбог і Жива» )

 «Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш».

(«Дажбог і Жива»)

«Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу».

(«Дажбог і Жива»)

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

«Легенда (лат. Legenda — те, що належить прочитати) — 1. Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з VI ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам’яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «Патериком» <...>2. Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети».

ПРИКЛАД ТВОРУ

Міфи кожного народу — це найдавніші оповіді про світ, що оточував людину. Слово «міф» має грецьке походження, в українській мові це поняття називається словами «оповідь», «байка», «переказ». У міфах відобразилося уявлення наших предків про різні природні явища, походження тварин, рослин, речей, у цілому життя на землі. У них органічно сплітаються уява й реальність, казка й дійсність.

Створені нашими предками міфи розповідають про походження Землі, про Сонце, дощ, вогонь, відображають здатність народу любити свою землю й усе, що на ній є, закликають бути вдячними вищим силам за подароване життя.

Створення міфів — процес закономірний, оскільки давні люди, не маючи наукових знань про більшість явищ і процесів, що відбувалися навколо них, пояснювали все так, як розуміли, стверджуючи, наприклад, що земля утворилася зі жмені піску з Дніпра, зорі на небі — це душі людей, вогонь з’явився завдяки сміливцю, який викрав його у чорта.

У своїх міфах давні українці втілювали уявлення про одвічну боротьбу добра й зла, про невідворотну перемогу добра. Добро — це закон людського існування, і завжди люди віддячували добром за добро, так, наприклад, коли дівчина у страшну посуху напоїла останніми краплями води спраглих людей, Бог за доброту дівчини віддячив, пославши на землю дощ. І саме про цю подію нагадує сузір’я, яке здавна називають в Україні Зоряним Возом.

У міфі «Про вогонь» розповідається, що вогонь, до якого господар ставиться добре, береже його збіжжя. Вогонь може спалити садибу того господаря, який ставиться до нього погано.

Утілювали у своїх міфах українці й відомості про тих дохристиянських богів, у яких вірили. Так, ключовими постатями в народному уявленні стали Дажбог і Жива, оскільки саме вони відповідали за добробут повсякденного життя. «Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш,» — сказано в міфі «Дажбог і Жива». Про Живу ж говориться: «Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш» («Дажбог і Жива»). До нашого часу передаються й уявлення про Берегиню — хранительку Роду й родини, символами цієї богині є обереги — предмети, які також оберігають наш дім від злиднів.