ЛЮДИНА І ПРИРОДА У ТВОРЧОСТІ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО (за творами «Грім» і «Первінка»)

1.       Поет краси й природності.

2.       Природа у творах М. Вінграновського.

3.       Ми і природа.

Варіант 2

1.       Твори М. Вінграновського для дітей.

2.       Людина у природі, природа для людини.

3.       Чого навчають нас твори М. Вінграновського.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

... любити доти,

Доки не згаснуть серця перші кроки.

Василь Симоненко

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Василь Симоненко

Стояла в травах ніч, а трави пахли літом

 За кленами сіріло джерело,

І небо йшло задумливо над світом,

І довгі зорі сіяло крізь віти,

Втираючи хмариною чоло.

Василь Симоненко

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів

На трави і на квіти.

І дядько грім сказав собі:

„Потрушу і я грушу.

Бо небеса вже голубі

Я покидати мушу”.

(«Грім»)

«Миколка вщулює голову в плечі і, як горобець, впурхує поміж куфайок і шинелей, бушлатів, курток, зелених і рудих френчів, піджаків і, видихаючи з-під носа майже уже невловимий пахощ духів, сопе в базарній хвилі в сподіванні, що винесе вона його туди, куди йому треба, його жовті чуні і мамина куфайка обляпались грязюкою...»

«Але ті дві корови були продані, а третя стояла за возами така, що до неї ніхто і не підходив. Те, що вона була вся геть-чисто чорненька, — півбіди. Миколці навіть сподобалося, що вона вся чорненька і ріжки віночком. Але вона хиталася од вітру і світила ребрами, і вим’я під нею було, як маленьке яблучко, — ну просто тобі і не корова, і не коза. Продавала корову така сама й тіточка: на ній не було навіть куфайки, а лише сірий піджачок з рукавами по лікті та на ногах — одна чуня, а друга калоша, прив’язана до ноги кабелем. Ніс її посинів від березневого вітру, латана-перелатана хустина стовбурчилась на голові, як шпаківня. Під пахвою тіточка тримала віхоть торішньої трави, налигач і хворостину».

«Тепер вона була його, їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя: вона йому сподобалася так, що навіть де не візьмись духи — і ті знов запахли під носом!».

«Первінка тулилась до Миколки і дрібно тремтіла, коли вони поминали постріляних корів, чи коней, чи навіть верблюдів. Німці тікали на чому могли, і, коли коні чи корови не в силі були  під ними йти і падали у багнюку, тоді німці їх убивали. Пахло чимось неприємно-солодким. Миколці хотілось затулити носа — руки не вільні: однією рукою він вів Первінку, а другою раз по раз витягав чуні з болота».

«Вигоном, ще далеко від хати, йшов якийсь чоловік... То йшов Миколчин тато... І хоча Собака ніколи й не бачив Миколчиного тата, але раптом він оголосив і мамі, і Миколці, і всім у селі, що йде господар з війни, та ще й білого коника веде за собою, щоб орати. Собака вискочив назустріч Миколчиному татові, Миколка за Собакою, коник злякався, а Собака був уже на татових медалях і голосно чвакав татові в поранене обличчя».

«А позаду усіх — за літаком, плугами, сівачами — брів Миколка з Первінкою. Запряжена в борону, вона йшла поруч з ним на налигачі і не хотіла рости, і ріжки в неї були віночком».

(Первінка»)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

«У поезії Миколи Вінграновського — дивовижна щільність кадрів, граційна плавність переходів від одного плану до іншого, невимушеність, з якою поєднуються речі, здавалося б, непоєднувані. А ще — відчуття якоїсь абсолютної свободи, незаданості, непередбачуваності при чіткій внутрішній організації, а в деяких творах — навіть спланованості лірики».

(Світлана Антонишин)

«Ліричний герой Миколи Вінграновського, проймаючись проблемами суспільного порядку, найчастіше свідомо раціоналізує своє мислення, часто вдається до декларацій, хоча насправді він великий лірик і вміє жити за дещо химерними законами своєї душі».

(Тарас Салига )

«Микола Вінграновський постійно апелює до природи. Природа у нього — це вічна матерія, її рух, оновленість, а, може, і змінність людини; це інтуїція її контекстів з навколішньою дійсністю, потреба спілкування зі світом; це утвердженість самого себе. Через красу, через гармонію».

(Тарас Салига)

«Світ дитинства у творчості М. Вінграновського завжди посідав важливе місце. У прозових та поетичних творах митець без зайвої дидактики та пафосу часто звертався до теми дитинства та щиро змальовував взаємодію дитини та природи, життя дітей у жорстоких умовах війни, момент пізнання дитиною світу з метою створення власної системи цінностей.

Дослідники неодноразово зверталися до виявлення особливостей передачі дитячої психології у прозі Миколи Вінграновського. Зокрема, Л. Романюк наголошувала на тому, що у своїх оповіданнях митець передусім розкриває проблему «становлення особистості, прагне показати у дитячих характерах найсуттєвіші й найприродніші риси».

І. Дзюба вважав, що кращими з прозових творів М. Вінграновського є ті, де відтворено сферу дитинства або сферу співжиття людини та живої природи. Л. Старовойт акцентувала увагу на тому, що у так званій дитячій прозі автор передусім «привертає увагу читача до проблем морального плану, мобілізовує ті духовні резерви кожного, які можуть запобігти заподіяному злу, боротися з хижацьким ставленням до природи» Ця думка суголосна твердженню М. Слабошпицького, на думку якого твори з відображенням взаємодії світу дитинства та світу природи морально вивищують і виховують, хоча в них безпосередньо не йдеться про екологічні проблеми».

(М. О. Перетятько )

ПРИКЛАД ТВОРУ

Лірика й прозова творчість М. Вінграновського для дітей формує уявлення про основні цінності українського народу, дає відомості про світ і ті процеси, які в ньому відбуваються, виховує шанобливе ставлення до природи та сприяє усвідомленню справжніх радощів гідного життя.

У поезії «Грім» яскраво відтворена картина літньої грози. Зазвичай грім лякає людей, але в цьому вірші грім показаний добрим дідусем, що допомагає дітям зібрати врожай, обтрусити гілки слив, груш:

І натрусив зі сливи слив,

Щоб легше було сливі.

Навіть буркотіння грому, яке поет передає, нанизуючи слова зі звуком «р», схоже із буркотінням дідуся, котрий хоче здаватися суворим, але насправді добрий. Багатьом із нас відома ця життєва картина.

Людина, вважає М. Вінграновський, є такою ж частиною природи, як рослини і тварини, тому коли людина розуміє це і піклується про природу, то природа неодмінно віддячить їй.

В оповіданні «Первінка» зображено, як люди і тварини разом намагаються вижити в жорстокому для них світі, коли наприкінці Великої Вітчизняної війни у зруйнованому голодному селі, де залишилися жінки, старі й діти, було дуже скрутно.

У таких обставинах дванадцятирічний головний герой оповідання — Миколка — стає справжнім головою сім’ї, котрий відчуває свою відповідальність за родину та дбає про молодших братика і сестричку, про хвору матір. Корова Первінка стає для родини ще одним новим членом, який допомагає всім вижити. Корова зображена із надзвичайною теплотою: «Тепер вона була його, їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя: вона йому сподобалася так, що навіть де не візьмись духи — і ті знов запахли під носом!»

Ще один герой оповідання — пес на ім’я Собака, безпритульна тварина, що прибилася до людей і знайшла в них не лише нових господарів, а й друзів: «Собака вискочив назустріч Миколчиному татові, Миколка за Собакою, коник злякався, а Собака був уже на татових медалях і голосно плакав татові в поранене обличчя».

Закінчується оповідання символічною картиною весняної сівби, у якій разом співпрацюють люди і тварини, у якій праця стає справжньою радістю єднання з природою людських душ. Саме така гармонія є головним предметом зображення у творах Миколи Вінграновського.