Ідеї людяності, бережливого ставлення до природи в поезіях Володимира Підпалого
Нещодавно на уроці української літератури ми вивчали творчість поета Володимира Підпалого. Його поезії задушевні, теплі, вони змушують читача замислитися над сенсом життя, прагнути до прекрасного й примножувати добро на землі. Адже саме так розумів своє призначення й сам митець: «Все, що в серці виплекав я доброго, належить вам. А зле — я взяв собі». А відома письменниця Ліна Костенко називала поета «просто порядною людиною» за його чесність та безкомпромісність у творчості.
У вірші «...Бачиш: між трав зелених...» поет закликає читачів любити природу, оберігати її та дбати про братів наших менших, адже ми маємо працьовиті руки та гаряче серце. Я погоджуюся з думкою ліричного героя про те, що найбільшим гріхом є байдужість. Адже саме через байдужих людей кояться на землі різні лиха. Поет звертається до нас:
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце,
дощі зернисті,
дорогу в пилу,траву!
Він нагадує, що людина — частина природи й повинна жити в злагоді із навколишнім світом, любити рідну землю, насолоджуватися кожним прожитим днем.
Етюд — невеликий за обсягом переважно безсюжетний твір настроєвого характеру. У вірші «Зимовий етюд» В. Підпалий передає мрійливий, задуманий настрій ліричного героя, який милується пейзажами рідного краю. Тихий зимовий вечір... Високі тополі, вкриті інеєм, тануть у туман... Удалині видніється припорошений снігом степ... Темно-синє небо... Просто чарівна картина!
І все це об’єднує персоніфікований образ України:
вся Україна заслухалась —
і не спить.
Поетові дуже влучно вдалося передати, наскільки казково красивою є наша Вітчизна, як він любить рідний край.
Мені дуже сподобалися вірші Володимира Підпалого, вони щирі, глибокі за змістом, показують нам незбагненну красу світу, у них поет закликає нас бути людяними, дбайливо ставитися до природи, любити Батьківщину.
