Комедія І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» і «вічна» тема влади грошей над людиною
Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію «Сто тисяч», він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIII століття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з’являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка — головний герой комедії «Сто тисяч».
Калитка — заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Він мріє: «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина! Диханіє спирає».
Але для закупівлі землі необхідні гроші. Для того, щоб викупити 250 десятин землі у сусіднього поміщика Смоквинова, Калитка вирішує піти на ризикований крок: придбати 100 тисяч фальшивих карбованців. Таким чином, Іван Карпенко-Карий зображує людину, яка заради багатства готова піти на злочин.
Письменник виразно протиставив двох героїв: романтика — шукача скарбів Бонавентуру і, власне, самого Калитку. Ось приклад: копач ставиться до грошей не як до джерела щастя. У великих грошах він вбачає лише можливість матеріально забезпечити себе і своїх рідних. Копач розповідає про своє захоплення так: «Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра — мільйон!.. Викопаємо — все пополам. Стане і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік...» Натомість, Герасим Калитка ставиться до матеріального достатку по-іншому: «Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко... Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо — все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші...»
Сина Романа він хоче оженити на дочці великого землевласника Пузиря, сподіваючись отримати значний посаг: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми...»
Таким чином, на вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина.
Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, «гріх у неділю снідать». Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що «худобу ганять в празник гріх». І авторитетно додає: «Блажен чоловік, іже скоти милує». Його справжня «філософія* шита білими нитками: «Скотина гроші коштує».