Творчі роботи з української літератури Читаючи Тараса Шевченка
Читаєш Тараса Шевченка і сам проймаєшся тим бунтарським духом, який живе у вогненному слові Кобзаря.
Пекучий біль за Україну-небогу, за просту людину пронизує його поезії-заклики, поезії-стогони, поезії-пророцтва. Адже на його землі живуть не вільні українці, а раби без імені. Затуркані і неписьменні. Поет мріє про щасливе майбутнє рідної землі, на якій не буде ворога-супостата, не буде зрадника і ката, «а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».
Тарас Шевченко прагне бачити українські села веселими, квітучими, коли на вільних полях працюватиме не наймит, а справжній господар, чесний трудівник. Що є радісніше за красу вільного життя, вільної хліборобської праці? А звідси — і весела Україна, і щаслива сім’я, і родинна злагода. Яка прекрасна картина постає із рядків: Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть...Та мрії поета про щасливе майбутнє рідного краю зародилися і виросли з лиха України. А хіба не лихо для України, коли мати — кріпачка, коли дівчина стає покриткою, коли «єдиного сина, єдину надію в військо віддають»?
Поезії Тараса Шевченка змушують нас задуматися над тим, чиї ми діти та онуки.
Цілюще слово Кобзаря зміцнює в людині віру в правду, добро, красу.
Поет змушує нас замислитися над суттю істини, правди, справедливості життя нашого.
Шевченкове слово живе, будить наше сумління, вчить знати та любити і своє, і чуже.
Дух поезії Кобзаря — вогненний, прометеївський. Такий дух не згасне. І не вмре!
