Відгук на прочитану п’єсу «Украдене щастя» І.Я. Франка
Ось я уже прочитав останні сторінки п’єси «Украдене щастя» Івана Яковича Франка — великого генія української літератури. У цьому творі порушена найважливіша проблема людства — проблема щастя.
На мою думку, кожен щастя розуміє по-своєму. Але я вважаю, що по-справжньому щасливими можуть бути лише одиниці.
Уже в самій назві твору «Украдене щастя» йдеться про те, що оте головне, до чого прагне людина, до чого вона йде усе життя, вкрадено... Переді мною постають головні герої твору: Микола, його дружина Анна, Михайло Гурман.
Хто ж із них може вважати себе по-справжньому щасливим?
Ніхто! Але чому?
Через що не можна назвати щасливою Анну? Я думаю, що відповідь на це запитання є очевидною. Адже вона, ще будучи незаміжньою, кохала Михайла, а її брати шляхом обману майже силоміць обвінчали з Миколою.
Чому не є щасливим Микола?На мою думку, тому, що його було обмануто, адже Михайло залишився живим, він все ще кохав Анну. Микола не знав цього, а згодом повернення Гурмана завдало йому тяжкого болю.
Та найбільше у мене викликає співчуття саме Михайло. Він, будучи далеко від Анни, думав завжди про неї, сподівався на шлюб з нею. А коли довідався, що вона побралася з Миколою, тяжко засмутився. Кохання його було настільки великим, що навіть, знаючи про те, що Микола є поряд, не полишав Анну, намагався якнайбільше часу проводити з нею. Я щиро шкодую з приводу того, що для нього все закінчилося дуже трагічно, хоча водночас і засуджую його за те, що він привселюдно появлявся з Анною, не боячись осуду народу і Миколи.
Проблему, яку порушив у своєму творі Франко, розв’язати нелегко. Адже ми бачимо, що жоден із кутів зачарованого трикутника, тобто жоден з героїв, не є щасливим. Перебування разом приносить їм більше горя, ніж такого бажаного всіма щастя.
