Відгук на прочитану п’єсу «Украдене щастя» І.Я. Франка
Шановний Іване Яковичу!
З вашою творчістю я знайома давно. Ще з раннього дитинства мені відомі ваші чудові казки про тварин, з яких я вперше розпізнавала, де добро, а де зло, де правда, а де кривда.
Коли була у восьмому класі, то прочитала повість «Захар Беркут». Мене вразили образи Мирослави і Максима, здивував, збентежив патріотизм, велич духу Захара Беркута. А з якою ницістю постає переді мною образ Тугара Вовка!
У десятому класі прочитала поему «Мойсей». Вражена була вашим зверненням до рідного народу у пролозі до поеми:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжю...
Так! Поклавши в основу твору біблійний сюжет, ви не переспівали біблійної історії, а використали тільки один її фрагмент. Ваш Мойсей — це пророк, який не признаний своїм народом. Та Мойсей сорок років веде єврейський народ до землі обітованої. Ви вперше ставите своїх героїв перед очима читачеві вже після сорока років їхнього блукання по пустелі. Це саме у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до жаданої землі. І ось тут Мойсей поступово втрачає свій авторитет. Народ бунгується, а в серці Мойсея потрохи також проростає сумнів щодо Божих заповідей. За це і карає його Господь:А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши повітчину,
Сам не вступиш до неї.
Зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї. Вони проросли у серцях ізраїльтян.
Я вражена глибиною змісту поеми. Адже ви, змалювавши поневіряння євреїв, їх неспроможність усвідомити власну історичну роль, маєте на увазі українців. А як актуально звучить у вашому творі проблема відносин вождя і народу! Адже ватажок уособлює духовну енергію свого народу. А коли люди не вірять ватажку, вождю, то і він втрачає віру, силу, впевненість в обраній меті, і мені здається, що ваш Мойсей — це саме ви, талановитий наш титане праці, котрий сорокарічним творчим служінням народу, сповнений внутрішньої сили, величі, вели наш народ до землі обітованої, до землі волі, щастя, до вічного «царства духу»...
