«Помолися за нашу Вкраїну»
Світлій пам’яті Мар’яни Рудакевич
Ці слова Мар’яни Рудакевич, точніше не слова, а звернення до Господа Бога звучать якось благаюче та сумно.
Життя на рідній землі нічим замінити не можна, навіть якщо на її долю випали великі муки чи душить криза — екологічна, політична, соціальна, духовна.
Багатостраждальна наша ненька-Україна. Довгий і драматичний її шлях до незалежності. Ми сьогодні, як ніколи раніше, пишаємося борцями за кращу долю матері-Вкраїни — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Лесею Українкою.
Володимир Сосюра закликав берегти і плекати рідну мову, культуру, без якої ми — «територія, а не Вкраїна». Найкращим пам’ятником для них є бажання кожного будувати рідну державу, яка б займала гідне місце в світі серед цивілізованих країн.
Я — українка, і моя рідна мова — українська. Я знаю від своїх батьків, як ще недавно зневажалась наша мова, переслідувалась, вилучалась зі школи. Я не уявляю собі зараз, як можна було мову свого народу так зневажати, масово звільняти учнів від її вивчення, роблячи освіту неповноцінною, а українську націю — безликою.
Для людини будь-якої нації сенс життя полягає в тому, щоб ніколи не цуратися свого походження, роду, ніколи не забувати своєї рідної мови. Треба шанувати свій рід, знати його історію, дорожити корінням, від якого пішло життя... Хіба може вмерти наша рідна мова, багатюща культура, що є зразком для інших народів світу? Ні! Але нашій мові потрібен вогонь любові, духовна міць і її широке застосування.
І тоді, я вірю, мине кілька років — і настануть інші часи для моєї країни. Хочу бачити її в майбутньому, насамперед, мирною, без війни і крові, без горя і сліз, могутньою, рівною серед передових країн світу, технічно розвиненою та автоматизованою на сучасному рівні; хочу, щоб усі наукові відкриття принесли тільки користь, щоб не повторився Чорнобиль, щоб ми не стали останніми, хто бачив справжніх журавлів у синяві небес, чув тьохкання живого солов’я і запах грибів у тінистому гаї.
Не може бути інакше: у благословенної землі моєї велике і світле майбутнє.
Я молюся за тебе, Вкраїно!
«Помолися за нашу Вкраїну» — наче чую крізь товщу землі застережливе напуття моєї ровесниці Мар’яни Рудакевич.
