Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу (Варіант 2)
Як добре, коли у наше суперечливе сьогодення душа має змогу доторкнутись до мудрого, справедливого, щирого слова. Саме таким словом є поезія Ліни Василівни Костенко. Її «поезія — це завжди неповторність», підтверджує ці слова кожен рядок. А історичний роман у віршах «Маруся Чурай» — це справжня енциклопедія життя українського народу за часів Хмельниччини.
Назвою роману стало ім’я головної героїні твору — легендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай, до образу якої зверталися, звертаються і будуть звертатися творці художнього слова. Її талант, її особиста драма, її краса — джерело справжнього натхнення.
Краса Марусі — у щирому слові, у відкритій душі, у любові, яка «часом сягала неба». Виросла дівчина у козацькій родині, де цінувалася повага до старших, милосердя, добротворство, народна мудрість і щастя рідного краю, за нього віддав соє життя Марусин батько, який «гордим був, Гордієм він і звався». Маруся захоплювалася батьками і мріяла, що її родинне життя буде таким, як і в них. Та, на жаль, так не сталося: козак Гриць Бобренко, якого кохала Маруся, віддав перевагу скриням достатку Галі Вишняківни.
Талановита дівчина свій біль переливала у пісні, які відособлював народ і ніс з дня в день крізь всі круговерті життя. Народ, який від Бога одержав у дарунок пісню, впізнав у Марусиній творчості щирість справжнього мистецтва. Влучно підмітив Іван Іскра, що Маруся — «голос наш, це душа».
А що ж Грицько? Не став він щасливим після одруження, побачив Марусю, згадав кохання і прийняв її запрошення у гості. Востаннє пішов з життя не як справжній козак, а як покарання відчаєм зрадженої Марусі.
Розуміючи те, що вчинила страшний гріх, страждала дівчина. І не треба було їй ні суду, ні ката, щоб зрозуміти те, що сталось. Сама сповідалася перед світом білим, перед Богом...
А її пісня жила. З нею знову рушали на подвиги козаки, по ранковій росі йшли до криниці дівчата, колисали своїх дітей матері. Цій пісні судилось жити, бо хіба справжнє мистецтво може зникнути? Ця пісня лунає і нині, незважаючи на наші проблеми, заплутаність, а іноді й зневіру.У цьому світі, як підмітила Ліна Костенко, співає кожен. Хто як може, так і співає, як йому дано. Прислухаємось крізь синяву віків до голосу полтавчанки Марусі Чурай — він лунає щиро, пронизливо. Понесімо цей голос у майбутнє, не забудьмо його у час, коли наша держава нарешті стала вільною.
Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов’язана із всенародною драмою. Вона звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину.
Проте особиста драма не закрила їй очі на страждання народу. Її талант продовжував служити людям. У піснях Марусі відображається нескорений дух, краса дівчини, яка болісно переживає за долю рідного краю.
