На березі дитинства

Як швидко проходить час! Невпинно минає рік за роком. Ось я уже в одинадцятому класі. Переді мною двері у самостійне життя.

Я часто задумуюсь: для чого людина прийшла у цей світ? Яке її покликання? Звичайно ж, людина приходить у цей світ, щоб лишити по собі справжній слід, гідний поваги нащадків. Але де б ти не був, куди б тебе не закинула доля, тобі завжди на життєвій дорозі світитиме ясною зіркою твій щасливий і безтурботний берег дитинства.

На березі мого дитинства — світло і затишно. Адже дитинство — це чарівна країна, у яку ми, на жаль, можемо повернутися лише мріями... Ти змушений її покинути...

Та на березі мого дитинства є багато того, що я неодмінно візьму із собою у нелегку дорогу життя. Візьму із собою чудову казку бабусі про добро і зло, повчальне і строге слово дідуся, пісню колискову матері. А ось переді мною постають мої перші іграшки, які навчали мене розпізнавати світ. Пам’ятаю свій перший Новий рік, коли я зустрів справжнього Діда Мороза і отримав від нього подарунок. А ще згадую мальовничу картину весни, коли всі дерева потопають у цвіті...

У доросле життя я візьму теплі спомини про першу вчительку, перший дзвоник, урок...

Усе це я пам’ятатиму, берегтиму у своєму серці до кінця життя, адже людина без берега дитинства стає безпринципною, може стати безбатченком...