Про що розмовляли квіти? Казка
Зелений луг... А скільки на ньому квітів! І кожна щось розповідає. Прилетів Вітер-парубок, а Ромашка шепоче йому про свою подружку Маргаритку:
— Вона така гарна, ніжна, тендітна, пелюстки білі, ще й з рожевим відтінком. Я би хотіла хоч трішечки бути схожою на неї. Хоча ми не дуже відрізняємось одна від одної, та все ж вона за мене краща.
Тоді Вітер-парубок полетів до Маргаритки, а вона шепоче:
— О, яка чудова Ромашка. Пелюстки у неї білосніжні, а сама вона вища за мене, і тому може більше побачити серед зелених трав. Також її може кожен помітити, а мене майже ніхто не помічає. Я ніколи не буду такою...
Перервали її розмову Дзвіночки:
— Дзень-дзень, який чудовий сьогодні день!
— А чому він такий чудовий? — з невимовним жалем запитала Маргаритка.— А чому ти вважаєш, що він негарний? — з подивом запитали Дзвіночки.
— Дійсно. Якби нас не було, чи гарний був би цей світ? — погодилась Маргаритка. — Уявіть собі лише цей луг без нас, квітів. Він не приваблював би до себе нікого. А ми прикрашаємо його.
— А який приємний запах ми даруємо усім, — прошепотіла Ромашка, — потрібно радіти, що можете принести радість іншим.
— Так, життя прекрасне! І я рада, що ви це зрозуміли, — усміхнулася квітка Будяка.
Але тут підійшла маленька дівчинка і нахилилася над Ромашкою.
— Який приємний запах, — промовила вона.
Її подруга розглядала Маргаритку.
— А ця ще краща, — понюхавши, сказала дівчинка.
— І ця не гірша, — промовив хлопчик, до рук якого потрапили Дзвіночки.
На Будяка не звернув уваги ніхто, зате прилетіла бджілка і продзижчала:
— Цим медом я порадую усіх своїх родичів та пасічника.
Отож, кожен створений для того, щоб дарувати радість і радіти.