Наші захисники

Ми живемо на вільній українській землі і навіть не замислюємось, як важко та довго відвойовувалась її незалежність.

Часто вечорами, коли вся моя сім’я збирається разом, у нашій оселі лунають патріотичні пісні та розповіді про національно-визвольну боротьбу українських повстанців. Запам’ятався мені епізод із розповіді дідуся про битву між повстанцями і Червоною армією.

Відбувалося це на Великдень у дідусевому селі. Люди зібралися до церкви. Туди на молитву прийшли повстанці. Раптом над селом закружляв літак. Він проводив розвідку про події у селі. Через годину село з усіх сторін оточили облавці. У селі почався жорстокий бій. Повстанці захистили людей, але багато з них було поранено або вбито. Облавці відступили під натиском повстанців...

Хвилюючою була й інша розповідь. Відбувалося це у 1945 році. Мій дідусь навчався у сьомому класі. Одного разу, коли учні прийшли до школи, їх вразило страшне видовище: посеред коридору лежав повстанець з відрубаною головою і руками. Підлога залита кров’ю, на стінах також кров’яні сліди звірських знущань. Діти були страшенно налякані, школу зачинили і протягом тижня навчання не проводили.

Багато сімей залишилося без годувальників, багато дітей осиротіло, багато немічних було без догляду.

Такою страшною ціною здобувалася незалежність. Я вдячна нашим предкам за спокій, за щасливе сьогодення, за світле майбуття... Моє серце переповнює гордість за людей, котрі віддали життя за мрію, у яку щиро вірили...