Розкриття вдачі Василька через його вчинки, почуття (за оповіданням «Ялинка») II варіант

Зима… Новорічні свята… Кожен із нас чекає на щось чудове, надзвичайне. Так і герой оповідання «Ялинка» разом зі своїми батьками чекав на Святий вечір. До Василькової родини разом із святом приходить і сум: «Чого батько журяться? — думав він. — Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?» Вже на початку твору ми бачимо, як хлопчик замислюється над проблемами родини. Адже будь-яке свято зіпсують нестатки. Через деякий час Василькові довелося побачити, як тато зрубав його ялинку, щоби продати її за три карбованці.

— Тату, — обізвався Василько тремтячим голосом, — та ж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель.

На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози. Як не жалкує за своєю ялинкою хлопчик, але розуміє, що ці гроші родині потрібні. Василько виявляє не тільки внутрішню міць, а й справжню чоловічу сміливість та рішучість. Батько наказав йому відвезти ялинку панові. Вже наставав вечір, в лісі сутеніло, тому хлопчик заблукав, а ще й до того ж зламалися сани. Що робити дванадцятирічному хлопчику в темному лісі, взимку, де навколо голодні вовки? Звісно, рятуватись! Автор не розповідає подробиць блукань Василька, але кінець оповідання — щасливий: «Яким та Олена плакали з радощів… А Василько весело щебетав, оповідаючи свої пригоди в лісі». А як же могло бути інакше, якщо перед нами постає сміливий, кмітливий і люблячий свою родину хлопчик.