Вірш Фета «Запашна ніч, благодатна ніч» – Фет А. А

Одне із традиційних фетовских «нічних» віршів, у якому створюється розгорнутий пластичний і романтично піднесений образ улюбленого поетом часу доби (порівн. «Тиха, зоряна ніч…», «Опівнічні образи розвіваються…», «Шепіт, боязке дыханье…», «Ще травнева ніч», «Яка ніч! Як повітря чисте…», «Як яскраво повний місяць…», «Місяць дзеркальний пливе по блакитній пустелі…», «Як ніжиш ти, срібна ніч…», «Ніч блакитна дивиться на скошений луг…» і ін.). Не випадково Фет бачить своїх муз «у вінці із зірок» («Музі», 1882).

Інтерес поета до цього періоду не випадковий: ніч – традиційний поетичний символ таємниці, загадки, невідомості; ніч – час оживання фантазій, спрямованості до мрії, ліричних міркувань; ніч – пора поетичного натхнення, творчого осяяння, «раздраженья недужной душі». Саме нічний порию можна почути « гітару, щоворкоче,» у звуках фонтана, заглянути в очі місяцю й помилуватися «вогнями золотими» зірок. Тому використовувані в цьому вірші художньо – поетичні засоби – символи, метафори, епітети – мають яскраво виражений романтичний характер

Сад – центральний значеннєвий образ вірша, символічна проекція душі ліричного героя (порівн. типовий символ «сад душі» у романтичній поезії). Всі інші образи візуально спрямовані як би «углиб» нічного саду, підкоряються його внутрішньої композиції: «… зірки навкруги точно все зібралися, // Не мигаючи, дивитися в цей сад»; місяць «в особу прямо дивиться»; «… розгорне вікно // Подивитися в сріблисту ніч».

Оборотний також увага на те, що поет показує нам свій нічний сад завжди в одній проекції – вид зверху, з піднебіння (зірки, місяць, повітряні бризи фонтана), що підкреслює абстрактність цього образа, його неприступність повсякденному сприйняттю, недосяжність стану нічної природної й щиросердечної гармонії в нещадному світлі суєтного дня

Виходить, що, з одного боку, фетовский сад потаєний і замкнуть у собі, не доступний зовнішньому миру з «непроглядних галузей»; «боязкі струни» гітар, «ласкательный шепіт струменів», «дрогнувшее злегка» вікно не чутні «непосвяченими». З іншого боку, ми чітко відчуваємо примарність і крихкість цього поетичного миру мрій; розуміємо, що існує він лише у свідомості героя, створюється тільки в романтичній «неможливій мрії», у вигадливому найтоншому сплетенні відтінків і півтонів, звуків і ароматів

Всі ці роздроблені кольори, мелодії, заходи зливаються воєдино в останньому чотиривірші, створюючи цілісну романтичну картину фантазій ночі: «Немов всі й горить і дзенькає заодно, // Щоб мрії неможливої допомогти». Таким чином, краса, по Фету, розлита всюди, але невимовна й невловима

Для створення ліричної атмосфери фетовской ночі дуже важливі також цветопись і звукопись.

Оборотний увага, що, малюючи картину нічного саду, поет використовує переважно синій і золотий цвіту («блакитна височінь», «вогні золоті»). З одного боку, синій – традиційний цвіт ночі, покриву таємниці; з іншого боку, цей цвіт незмінно асоціюється з небесним, повітряним, піднесено – романтичним (порівн. вираження «блакитні мрії»). Золотий же традиційно зв’язується з казкою, чарівними перетвореннями

Взагалі, сполучення відтінків синьої й жовтого властиво російської іконописної традиції. Складно сказати, чи хоче поет у такий спосіб свідомо підкреслити «божественність» своїх образів, але в кожному разі це сполучення дуже виразно, вишукано. В останньому рядку виникає епітет «сріблиста» ніч, що як би з’єднує в собі холодну палітру синій і яскравий блиск, сяйво золотого

Звукопись підсилює ліричні інтонації вірша, створює особливу мелодику образів: «Усе б слухав тебе – і мовчати мені невмочь // У мовців так ясно тиші»; «боязкі струни воркочуть гітар» (алітерація).

Таким чином, дане вірш – одне з найбільше що точно відбивають фетовскую художньо – філософську концепцію «чистого мистецтва». Можна відчути «захід» краси («запашна ніч»), почути її звуки («усе б слухав тебе»), побачити окремі штрихи («блакитна височінь», «вогні золоті»), просто «подивитися в сріблисту ніч». Однак людський розум неспроможний «мрії неможливої допомогти», не може злити воєдино роздроблені образи ночі, не владний над вічним Царством Краси