Короткий зміст Більші надії Диккенс
Більші надії
На околицях Рочестера, стародавнього містечка до південно – сходу від Лондона, жив семирічний хлопчик, прозваний Пипом. Він залишився без батьків, і його «своїми руками» виховувала старша сестра, що «мала рідкісне вміння обертати чистоту в щось більше незатишний і неприємне, чим будь – який бруд». З Пипом вона зверталася так, немов він був «узятий під нагляд поліцейським акушером і переданий їй із вселянням – діяти по всій строгості закону». Її чоловіком був коваль Джо Гарджери – світловолосий велетень, покладливий і простуватий, тільки він, як міг, захищав Пипа.
Ця дивна історія, розказана самим Пипом, почалася в той день, коли він зштовхнувся на цвинтар з випадним каторжником. Той під страхом смерті зажадав принести «жратвы й підпилок», щоб звільнитися від кайданів. Скількох зусиль коштувало хлопчикові тайкома зібрати й передати вузлик! Здавалося, кожна мостина кричала вслід: «Тримай злодія!» Але ще сутужніше було не видати себе.
Ледь перестали судачити про арештантів, як у таверні якийсь незнайомець непомітно показав йому підпилок і дав два фунтових квитки (зрозуміло, від кого й за що).
Ішло час. Пип став відвідувати дивний будинок, у якому життя завмерло в день весілля, що не відбулося, господарки, мисс Хэвишем. Вона так і зостарилася, не бачачи світла, сидячи в зотлілому вінчальному платті. Хлопчик повинен був розважати леді, грати в карти з нею і її юною вихованкою, красунею Эстеллой. Мисс Хэвишем вибрала Эстеллу знаряддям мести всім чоловікам за того, котрий обдурив її й не з’явився на весілля. «Розбивай їхнього серця, гордість моя й надія, – повторювала вона, – розбивай їх без жалості!» Першою жертвою Эстеллы став Пип. До зустрічі з нею він любив ремесло коваля й вірив, що «кузня – блискаючий шлях до самостійного життя». Одержавши від мисс Хэвишем двадцять п’ять гіней, він віддав їх за право піти в подмастерья до Джо й був щасливий, а через рік содрогался при думці, що Эстелла застане його чорним від грубої роботи й буде нехтувати. Скільки разів йому чудилися за вікном кузні її кучері, що розвіваються, і гордовитий погляд! Але Пип був подмастерьем коваля, а Эстелла – молода леді, який повинне одержати виховання за кордоном. Довідавшись про від’їзд Эстеллы, він відправився до крамаря Памблчуку послухати несамовиту трагедію «Джордж Барнуэл». Чи міг він припустити, що справжня трагедія очікує його на порозі рідного будинку!
Біля будинку й у дворі юрбився народ; Пип побачив сестру, убиту страшним ударом у потилицю, а поруч валялися кайдани з розпиляним кільцем. Констеблі безуспішно намагалися дізнатися, чия рука завдала удару. Пип підозрював Орлика, працівника, що допомагав у кузні, і незнайомця, що показував підпилок.
Миссис Джо із працею приходила в себе, і їй був потрібний відхід. Тому в будинку з’явилася Бидди, миловидна дівчина з добрими очами. Вона господарювала й не відставала від Пипа, використовуючи будь – яку можливість чому – небудь навчитися. Вони часто говорили по душах, і Пип зізнався їй, що мріє змінити своє життя. «Ти хочеш стати джентльменом, щоб досадити тій красуні, що жила в мисс Хэвишем, або щоб домогтися її», – догадалася Бидди. Дійсно, спогаду про ті дні «подібно бронебійному снаряду» розбивали благі помисли ввійти в частку із Джо, женитися на Бидди й вести чесне трудове життя.
Один раз у таверні «У трьох веселих матросів» з’явився високий джентльмен із презирливим вираженням особи. Пип довідався в ньому одного з гостей мисс Хэвишем. Це був Джеггер, стряпчий з Лондона. Він оголосив, що має важливе доручення до кузена Джо Гарджери: Пипу має бути успадкувати неабиякий стан з умовою, що він негайно виїде із цих місць, залишить колишні заняття й стане парубком, що подає більші надії. Крім того, він повинен зберігати прізвище Пип і не намагатися довідатися, хто його благодійник. Серце Пипа забилося частіше, він ледь зміг пролепетати слова згоди. Він подумав, що мисс Хэвишем вирішила зробити його багатієм і з’єднати з Эстеллой. Джеггер сказав, що в розпорядження Пипа надходить сума, якої вистачить на утворення й столичне життя. Як майбутній опікун, він порадив звернутися за наставляннями до містера Мэтью Покету. Це ім’я Пип теж чув від мисс Хэвишем.
Розбагатівши, Пип замовив модний костюм, капелюх, рукавички й зовсім перетворив. У новому обличчі він наніс візит своїй добрій феї, що зробила (він думав) це чудесне перетворення. Вона із задоволенням прийняла вдячні слова хлопчика.
Наступив день розставання. Залишаючи село, Пип розплакався в дорожнього стовпа: «Прощай, мій добрий друг!», а в диліжансі думав, як добре було б повернутися під рідний дах… Але – пізно. Завершилася пора перших надій…
У Лондоні Пип освоївся напрочуд легко. Він знімав квартиру разом з Гербертом Покетом, сином свого наставника, і брав у нього уроки. Вступивши в клуб «Зяблики в гаї», він напропалую смітив грошима, наслідувати нових приятелів у старанні витратити якнайбільше. Його улюбленим заняттям стало складання списку боргів «від Кобса, Лобса або Нобса». От коли Пип почуває себе першокласним фінансистом! Герберт довіряє його діловим якостям; сам він тільки «оглядається», сподіваючись піймати удачу в Сіті. Що закружився у вирі лондонського життя Пипа наздоганяє звістка про смерть сестри.
Нарешті Пип досяг повноліття. Тепер йому має бути самому розпоряджатися своїм майном, розстатися з опікуном, у гострому розумі й величезному авторитеті якого він не раз переконувався; навіть на вулицях розспівували: «Про Джеггерс, Джеггерс, Джеггерс, найпотрібніший человеггерс!» У день свого народження Пип одержав п’ятсот фунтів і обіцянка такої ж суми щорічно на витрати «у стан надій». Перше, що хоче зробити Пип, – внести половину свого річного змісту для того, щоб Герберт одержав можливість працювати в невеликій компанії, а потім став її співвласником. Для самого Пипа надії на майбутні здійснення цілком виправдують бездіяльність.
Один раз, коли Пип був один у своєму житлі – Герберт виїхав у Марсель, – раптом пролунали кроки на сходах. Увійшла могутня сивоволоса людина, йому не було потреби діставати з кишені підпилювань або інші докази – Пип миттєво довідався того самого випадного каторжника! Старий став гаряче дякувати Пипа за вчинок, доконаний шістнадцять років тому. У ході розмови з’ясувалося, що джерелом успіху Пипа стали гроші втікача: «Так, Пип, милий мій хлопчик, це я зробив з тебе джентльмена!» Немов яскравий спалах освітив всі навколо – стільки розчарувань, принижень, небезпек обступило раптом Пипа. Виходить, наміру мисс Хэвишем підняти його до Эстеллы – просто плід його уяви! Виходить, коваль Джо був покинутий заради примхи цієї людини, що ризикує бути повішеним за незаконне повернення в Англію з вічного поселення… Всі надії звалилися в одна мить!
Після появи Абеля Мэгвича (так кликали його благодійника) Пип, обійнятий тривогою, став готуватися до від’їзду за кордон. Відраза й жах, випробувані в перший момент, змінилися в душі Пипа зростаючою вдячністю до цієї людини. Мэгвича вкрили в будинку Клари, нареченої Герберта. Звідти по Темзі можна було непомітно пропливти до устя й сісти на іноземний пароплав. З оповідань Мэгвича відкрилося, що Компесон, другий каторжник, пійманий на болотах, і був тим самим брудним ошуканцем, нареченим мисс Хэвишем, і він дотепер переслідує Мэгвича. Крім того, по різних натяках Пип догадався, що Мэгвич – батько Эстеллы, а матір’ю її була економка Джеггера, що підозрювали в убивстві, але виправдали зусиллями адвоката, і тоді Джеггер відвіз крихітку до багатої самотнього мисс Хэвишем. Чи треба говорити, що цю таємницю Пип заприсяг зберігати для блага обожненої Эстеллы, незважаючи на те що до цього моменту вона вже була замужем за пройдисвітом Драмлом. Міркуючи про все це, Пип відправився до мисс Хэвишем одержати велику суму грошей для Герберта. Ідучи, він оглянувся – весільне плаття на ній спалахнуло, як смолоскип! Пип у розпачі, обпалюючи руки, гасив вогонь. Мисс Хэвишем залишилася жива, але, на жаль, ненадовго…
Напередодні майбутньої втечі Пип одержав дивного листа, що запрошує в будинок на болоті. Він не міг припустити, що Орлик, що затаїв злість, став підручним Компесона й заманював Пипа, щоб помститися йому – убити й спалити у величезній печі. Здавалося, загибель неминуча, але на лемент вчасно приспів вірний друг Герберт. Тепер у дорогу! Спочатку все йшло благополучно, лише в самого пароплава з’явилася погоня, і Мэгвич був схоплений і засуджений. Він умер від ран у тюремній лікарні, не доживши до страти, і його останні мінути були зігріті подякою Пипа й оповіданням про долю дочки, що стала знатної леді.
Пройшло одинадцять років. Пип трудиться в східному відділенні компанії разом з Гербертом, обретя в сім’ї друга спокій і турботу. І от він знову в рідному селі, де його зустрічають Джо й Бидди, їхній син, названий Пипом, і маля – дочка. Але Пип сподівався побачити ту, про яку не переставав мріяти. Ходили слухи, що вона поховала чоловіка… Невідома сила тягне Пипа до занедбаного будинку. У тумані здалася жіноча фігура. Це Эстелла! « чиНе дивно, що цей будинок знову з’єднав нас», – вимовив Пип, взяв її за руку, і вони пішли ладь від похмурих руїн. Туман розсіявся. «Широкі простори розстелялися перед ними, не затьмарені тінню нової розлуки».
