Почесне місце на столі – твору по російській мові

З давніх часів сало вважається національною їжею українців. Солоне, копчене, з апетитним прошарком, із часником і перцем, воно є незмінного складового будь – якого застілля наших співвітчизників. У народних українських піснях, байках, анекдотах часто згадується це досить калорійна страва. Сало не рідко жартома називають національним символом України, живильним «наркотиком», навіть українською валютою

Відомо, що жителі Росії охоче ласують українським салом, що поставляють на ринки сусідньої держави наші земляки. Мій батько часто їздить у відрядження в Росію й обов’язково прихоплює із собою шмат національного «делікатесу». Дивуюся: «Хіба ніде, крім України, не вирощують свиней і не роблять сала?» На це тато відповів, що, звичайно, роблять, але місцевому продукту чомусь далеко до нашого по смакових якостях. Мов, на чужій землі воно не таке смачне й запашне. Не мені судити про справедливість подібних тверджень, оскільки не було можливості зрівняти. Можливо, більшу роль у перевазі смакових властивостей українського сала в цьому випадку грає «дим Вітчизни»… Напевно, все – таки недарма довелося по душі сало багатьом гостям нашої країни, зокрема, з далекого зарубіжжя

Навіть на Великдень шматочки сала освячують разом з пасками й крашанками. Але, напевно, мало хто знає, із чим зв’язане особливе шанування українцями саме цієї страви. Як свідчать легенди, така прихильність корениться в глибинах історичного минулого нашого народу. В XV – XVII століттях велике спустошення Україні наносили турецько – татарські орди. Вони періодично грабували землю, забирали в полон молодь, працездатних людей, захоплювали й худобу й домашнього птаха. Не торкали лише свиней, оскільки тваринні ці, по догмах східної релігії, уважаються брудними, а значить і м’ясо їх – до вживання, звичайно, непридатно. Коли люди, які встигали сховатися від загарбників у навколишніх лісах, верталися до своїх спалених будинків, вони знаходили лише свиней, які копалися впепле.

Можна сказати, завдяки вцілілою твариною люди рятувалися від голодної смерті. Свиняче сало можна було довго зберігати в просоленому або копченому виді, адже й заготовляли його запаси заздалегідь, на випадок тривалої ворожої облоги, військових походів і далеких мандрівок. Отже не зрячи на українському столі на почесному місці поруч із хлібом красується сало