Зображення народу й образи в добутку “Подорож з Петербурга в Москву” Радищева – Радищев Олександр

Одним із самих значимих явищ російської літератури вісімнадцятого століття є добуток А. Радищева “Подорож з Петербурга в Москву”. Воно написано у відомому в той час жанрі “подорожі”, розкрив який Л. Стерн, родоначальник сентименталізму. Радищев у своїй власній оцінці людини взагалі керувався добутками письменників – сентименталістів і вважав, що людина відрізняється від тварини саме здатністю до жалю. Жалість, співчуття – основні почуття оповідача в романі: “Я глянув окрест мене – душу миючи стражданнями людства уражена стала”.

Чому ж співчуває оповідач? Положенню народу. Роман дає широку панораму життя кріпосного селянства. І Радищева обурює навіть не стільки бідність і найтяжка праця селян, скільки те, що вони, як кріпаки, позбавлені вільної волі, юридично безправні. “Селянин у законі мертвий”, – пише Радищев. Причому мертво тільки тоді, коли потрібна захист закону. Про це говорить глава “Зайцево”. Протягом багатьох років жорстокий поміщик і його родина мучили селян, і ніколи ніхто не заступився за нещасних. Коли ж виведені з терпіння селяни вбили нелюда, закон згадав про їх, і вони були присуджені кказни.

Доля селянина страшна: “И жереб заклепаного в узи, і жереб ув’язненого в сморідній темниці, і жереб вола в ярмі”. Але оповідач, вихований на ідеях освіти, затверджує рівність всіх людей. Але селяни здебільшого просто по – людськи краще поміщиків. Поміщики в романі Радищева майже всі негативні персонажі, нелюди. Вдачі ж селян здорові й природні, вони не заражені штучною цивілізацією. Це особливо ясно видно при порівнянні міських і сільських дівчин: “Подивитеся, як всі члени в моїх красунь круглі, рослы, не скривлені, не зіпсовані. Вам смішно, що в них ступні в п’ять вершків, а може бути, і в шість. Ну, люб’язна моя племінниця, із трехвершковой твоею ножкою, стань із ними поруч, і біжіть наввипередки, хто скоріше досягне високої берези, по кінець лугу вартої?” Сільські красуні здорові й доброчесні, а в міських “на щоках рум’яна, на серце рум’яна, на совісті рум’яна, на щирості… сажа”.

Головна заслуга Радищева й головна відмінність його добутку від більшості викривальної літератур вісімнадцятих століть полягає в тому, що він не ремствує на окремі негативні приклади, а засуджує сам порядок речей, існування кріпосного права:

Спокою рабського під покровом

Плодів златых не зросте;

Де все розуму претит стремленью,

Великость там не животіє

Оригінальність “Подорожі з Петербурга в Москву” полягає в тім, що Радищев, взявши форму “подорожі”, наповнив її викривальним змістом. Чутливий герой сентиментальної літератури, хоча й здатний на жаль, прагне піти від зла цього миру в себе, а оповідач із “Подорожі з Петербурга в Москву” стурбований суспільними питаннями й прагне служити суспільному благу. “Подорож з Петербурга в Москву” – перший російський ідеологічний роман, де ставляться не стільки художні, скільки політичні завдання. У цьому його своєрідність і значення для всієї нашої літератури

Олександр Миколайович Радищев – легендарна фігура, особливо для російської революційної інтелігенції XIX століття. У його поглядах на російське суспільство бачили радикальний гуманізм і глибину розкриття соціальних проблем. Ім’я Радищева для багатьох поколінь російських читачів оточено ореолом мучеництва. Це пов’язане з історією створення книги “Подорож з Петербурга в Москву”, над якою письменник працював біля десяти літ

Спрямована проти царату й поміщицько – кріпосницького ладу, книга ця викликала гнівну реакцію царюючої тоді Катерини II. Прочитавши “Подорож”, імператриця обурилася й написала в примітках: “Надії думає на бунт мужиків… Царям грозить плахою… Він бунтівник гірше Пугачова”. Радищева незабаром після виходу книги заарештували й уклали в Петропавловскую міцність, а потім заслали в Сибір, в Илимский острог

Після революції 1917 року літературознавці – марксисти побачили в Радищеві зачинателя соціалізму в Росії, але в цих судженнях вони йшли по стопах В. И. Леніна, що поставив Радищева “першим у ряді російських революціонерів, що викликають у російського народу почуття національної гордості”.

А. Н.Радищев писав вірші, поеми, склав філософський трактат “Про Людину, про його смертність і безсмертя”, але в пам’яті нащадків він залишився всього лише автором “Подорожі з Петербурга в Москву”. Треба відзначити, що цей Твір одержало досить невтішну характеристику А. С.Пушкіна, що написав, що воно “причина його нещастя й слави, є дуже посередній добуток, не говорячи навіть про варварський склад”.

Недоліком книги, безумовно, є те, що вона являє собою збори розрізнених фрагментів, зв’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які треба мандрівник. Відчувається великий вплив французьких просвітителів, що проголосила ідеї рівності й братерства. Основна спрямованість добутку – тенденційна критика існуючого життєвого укладу Вроссии.

В “Подорожі” Радищева ми бачимо картини життя кріпосного селянства. У главі “Пішака”, описуючи хату, одяг, взуття селян, Радищев показує вбогість народу й гнівно викликує: “Жадібність дворянства, грабіж, катівство – от що довело селян до такого стану…” Про те, як селянин працює, який його праця, письменник розповідає в главі “Любани”. Шість днів у тиждень селянин працює на пана. Для обробки своєї ріллі залишаються селянинові одні свята так ночі. Після розмови із селянином автор викликує: “Страшися, поміщик жорстокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”.

Картину експлуатації селян поміщиками малює Радищев у главі “Вышний Волочок”. Тут розповідається про поміщика, що відняв у селян всі їхньої землі й змусив працювати на себе цілий рік. “Варвар! Недостоин ти мати ім’я громадянина”, – викликує, звертаючись до поміщика, письменник

У главі “Мідне” описується продаж селян з публічного торгу. От продають старого 75 років, вынесшего на своїх плечах з бойовища пораненого батька капітана Г., що тепер його й продає; бабу, дружину старого, годувальницю й няньку. Жінку – годувальницю пана, її дочка з дитиною й чоловіком. І всій цій родині загрожує небезпека бути розпроданої в різні руки. Радищев закінчує важкий опис продажу твердженням, що волі потрібно чекати не від поміщиків, а “від самої ваги поневолення”.

Автор говорить про розбещуючий вплив кріпосного права на поміщиків. Окремі чималі люди, що зрідка зустрічаються серед поміщиків, нічого не можуть зробити, уважає він, тому що весь лад проти них. Виправити положення в країні може тільки революція

Достоєвський із приводу стилю Радищева говорив, що “обривки й кінчики думок” у нього сусідять із вільними перекладами французьких просвітителів. Це справжній вирок художній вартості добутку

Чималу зацікавленість приносить судження професора В. В. Виноградова, фахівця з історії російської літературної мови, що писав: “Радищев, “західник” до мозку костей по своїх переконаннях, по утворенню, по всій культурі мислення, у той же час із геніальним прозрінням для вираження своїх думок – у прозі й віршах – звертається до скарбниці народної творчості й народної мови… Але ця лінія в Літературі була ще слабко просунута, а тому Радищев – тільки зачинатель того процесу, що своє завершення знайшов у Пушкіні”.