Повний зміст Пантократор Єсенін С. А

1Слав, мій стих, хто реве й біситься,Хто ховає тугу в плечі,Кінську морду месяцасхватить за вузду променів.Тисячі років ті ж зірки славляться,Тим же медом струменіє плоть.Не молитися тобі, а лаятьсянаучил ти мене, господь.За сивини твої кучеряві,За копійки зі златых осиня кричу тобі: "До чорта старе!",Непокірливий, розбійний син.І за ці щедроти теплі,Що сочиш ти дощами в каламуть,ПРО, якими, якими метламиэто сонце з небес стряхнути?2Там, за молочними пагорбами,Серед небесних тополь,Перекинувся над намисреброструйный Водолій.Він Ведмедицею з лазурі – Як з бочки черпаком.У небо що сплигнуло бурясела місяцю верхи.У вихрі сниться сонм померлих,Молоко сад, що димить,Бачу, дід мій тягне вершейсолнце з полудня на захід.Отче, отче, ти чи внукауслыхал у цей скорботний строк?Знати, недарма в серце мукализдыхающий телок.3Кружися, кружися, кружися,Чекань твоїх днів срібло!Я зрозумів, що сонце з височіні – У колодезь златое цебро.Із землі на незриму сушуотчалить і мені призначено.Я сам покладу мою душуна це палаюче дно.Але знаю – іншими очамиумершие чують живих.ПРО, дай нам із земними ключамипредстать у воріт золотих.Дай з нашої овсяною волейзасовы чавунні збити,З розбігу по рівному полюзаре на закірки підхопитися.4Зійди, з’явися нам, червоний кінь!Впряжся в землі голоблі.Нам гірким стало молокопод цією старою покрівлею.Пролий, пролий нам над водойтвое глухе ржаньеи дзвіночком – звездойхолодное сиянье.Ми веселку тобі – дугою,Полярне коло – на збрую.ПРО, вивези нашу кулю земнойна колію іншу.Хвостом землі ти причепися,Із зорі отчалься гривою.За ці хмари, цю высьскачи до країни щасливої.І нехай вони, ті, хто в мгленас п’ють лампадою в небі,Побачать зі своїх полів,Що ми до них у гості їдемо.<1919>