«Мистецтво прагне неодмінно до добра…» (Гоголь) – Булгаков Михайло

Микола Васильович Гоголь у свій час сказав: «Мистецтво прагне неодмінно до добра…» І це не виходить, що мистецтво не може містити в собі тему зла, переплітатися з ним у житті. Це означає, що щиру основу мистецтва повинне становити саме прагнення до добра. Прагнення, що перемагає часом незмірно більші сили зла

Дуже добре дану тему розкриває роман Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита», епіграфом до якого не випадково обрані слова Фауста із твору Ґете: «Я – частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». Роман вийшов у світло набагато пізніше, ніж припускав автор, уже після його смерті дружина письменника наполягла на публікації ( 1960 – е рр.). Причиною небажання влади друкувати роман стало невиправдане, на їхню думку, зображення миру мистецтва, людей культури в радянський час. Влада, цензура забороняли булгаковському роману вийти у світло, тому що вони побачили в ньому правду, що жахає правду про себе (не випадково автор роману зобразив мир «письменників», використовуючи гротеск і сатиру).

«Голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменованої МАССОЛИТ, і редактор товстого літературного журналу» М. Берліоз був виразником миру мистецтва, що служило режиму й владі (недарма автором йому дана відповідне прізвище – на честь французького композитора Гектора Берліоза).

Загибель Берліоза не випадкова. Автор заперечує героя як одного з керівників, покликаних вести за собою громадян, просвіщати й облагороджувати. Такий керівник може привести тільки в прірву й тому героєві споконвічно немає місця в романі (після розмови з Воландом з ним відбувається нещасний випадок, і він іде з життя). МАССОЛИТ з’явився в романі символом миру письменників, по більшій частині спрямованого у своїх думках і устремліннях на розподіл путівок і смачних обідів у ресторанах. Працівники цієї організації не приемлют ніякої самодіяльності з боку людей мистецтва, за що й піддаються покаранню (Берліоз, Латунский, Варенуха, барон Майгель).

Але мир письменників 1920 – 1930 – х рр. не повністю складався з підлабузників і бездарностей. У ці роки було багато справжніх майстрів, щирих письменників, відданих своїй батьківщині й народу. У ці роки, як і раніше, були люди, що не займалися одержанням квартир, а отдававшие все своє життя творчості. До цих людей Булгаков зараховує Майстра

Булгаков не розповідає нам про життя головного героя, ми навіть не знаємо його прізвища (Майстром назвала його Маргарита). Відомо тільки, що ця людина, історик по утворенню, знає п’ять мов і працював колись в одному з московських музеїв. Один раз він виграв сто тисяч рублів, кинув свою кімнату на Мясницкой, службу в музеї, оселився в підвалі маленького будиночка й «почав складати роман про Понтія Пілаті». Але роману не призначено було вийти у світло, і після довгих митарств він спалив свій утвір

Але Майстер, що не зумів боротися за свій добуток, однак залишає про себе пам’ять. Зустріч із ним повністю змінила життя Івана Бездомного. Він раптом усвідомив, що його вірші «дивовижні» і складати їх він більше не буде, він зрозумів, що не в тім бачив сенс життя, не розрізняв добро й зло, не мав навіть власного «я». Він хоче продовжити працю Майстра, у цьому він бачить тепер своє призначення, свій життєвий зміст. Майстер не може зникнути, бути проковтнутим забуттям. Хоча за ним і немає ніякої провини, він не зміг удержатися на тій духовній висоті, який досягає в Булгакова лише Иешуа.

Основні ідеї Булгакова як класика втілилися в романі «Майстер і Маргарита», але ще в ранніх «Записках на манжетах», які Булгаков писав в 1921 р., є паростки ідеї: «…раптом, з надзвичайною чудесною ясністю, зміркував, що право що говорили: написане не можна знищити! Порвати, спалити. Від людей сховати. Але від самого себе – ніколи!..» Ця ідея потім втілилася в думку «рукопису не горять!»