Тема війни в романі Шолохова «Тихий Дон» – Шолохов Михайло

Війни були різні, ними повна історія народів зі стародавності. По – різному вони відбиті й у Літературі. Після 1914 року тема війни стає однієї з головних у нас і в інших країнах. гнівом, Що Обпалює, повні спогади про тім часі, страшному по ступені здичавіння й нелюдськості, особливо тих, хто побував в окопах, вирвався ледве живим з полум’я й чорного попелу. Так писали про війну А. Серафімович, Д. Фурманів, К. Федін, А. Толстой і ін. Поле смерті… перев’язні пункти… Напівмертві в лазаретах… Заживо поховані… Сошедшие з розуму… Письменники як би підвели страшні підсумки війни: зруйновані міста, спалені села, витоптані поля… Безногі, сліпі, осиротілі…

Відтворення війни й миру в органічній єдності й взаємній обумовленості, точна реальність, історизм, батальний живопис і в центрі всього доля людини – от ті традиції, які були успадковані російськими письменниками в зображенні війни. Шолохов, успадкувавши цю традицію, збагатив новими досягненнями. «Тихий Дон» створювався двома війнами, самими більшими в історії народів. Не встигли затягнути попелом багаття Першої світової війни, як імперіалісти почали підготовку другої. Перша світова війна зображена як всенародне нещастя, тому її картинам відповідає похмура символіка: «По ночах на дзвіниці ревів сич. Хитк і страшні висіли над хутором лементи, а сич перелетів на цвинтар, стогнав над бурими затравевшими могилами

– Худому бути, – пророкували старі. – Війна пристигнет».

Різкими, експресивними мазками малює письменник настання війни – народного нещастя. У масових сценах він дає висловитися багатьом людям – і війна з’являється в народному сприйнятті, у стихії почуттів, переживань, оцінки народу. Історія уривається в оповідання широко й вільно, у всіх її реаліях. Епічно динамічно розгорнуті картини вступу Росії у світову війну завершуються емоційною оцінкою, у якій тривожно звучить голос самого письменника

Війна вимагала всі нових і нових жертв: «Від Балтики смертельним джгутом розтягувався фронт. У штабах розроблялися плани широкого настання, над картами длубалися генерали, мчалися, розвозячи бойові накази, ординарці, сотні тисяч солдатів ішли на смерть».

Герої Шолохова виявляються в різних полках, розкиданих по різних ділянках фронтів, що дає можливість письменникові широко охопити початок бойових дій, зосередитися на зображенні перших боїв Південно – Західного й Північно – Західного фронтів, на подіях вторгнення російських армій у Східну Пруссію, на знаменитій Галицькій битві. Шолоховские сторінки різко обличительны, їхній тон тривожний і не передвіщає нічого, крім страшного очікування смерті: «Ешелони… Ешелони… Ешелони незліченно! По артеріях країни, по залізних шляхах до західної границі жене збаламучена Росія серошинельную кров». Передова фронту зображується як суцільне пекло. І всюди в добутках Шолохова проступає біль за землю: «Доспілі хліби – топтала кінноти», «Там, де йшли бої, хмуру особу землі віспою зрили снаряди: іржавіли в ній, тужачи за людською кров’ю, осколки чавуну й стали». Але ще болісніше був біль за людей. Війна збирала свої страшні жнива: «Лягали рідні головами на всі чотири сторони, лили руду козачу кров і, мертвоглазые, безпробудні, зотлівали під артилерійську панахиду в Австрії, Польщі, у Пруссії… Колір козачий покинув курені й гинув там у смерті, у вошах, у жаху».

Усього лише місяць війни, а як змінилися люди: Егорка Жарков брудно лаявся, усе проклинав, Григорій Мелехов «весь якось обвуглився, почорнів». Війна калічить душі, спустошує до самого дна: «Зміни вершилися на кожній особі, кожний по – своєму виношував у собі й ростив насіння посіяного війною».

На Владимиров – Волинському й Ковельському напрямках у вересні 1916 року застосували французький спосіб настання – хвилями. «Шістнадцять хвиль виплеснули російські окопи. Колишучись, рідіючи, закипаючи в потворних грудок колючого дроту, що зім’ялося, накочувалися сірі хвилі людського прибою… Із шістнадцяти хвиль докотилися три…»

Така була страшна правда війни. І яким блюзнірством над мораллю, розумом, сутністю людяності здавалося прославляння подвигу. Шолохов розвінчує таке подання про подвиг: «А було так: зштовхнулися на поле смерті люди… натикалися, збивалися, наносили сліпі удари, спотворювали себе й коней і розбіглися, сполохані пострілом, що вбив людини, роз’їхалися морально покаліченими. Це назвали подвигом».

Народне сприйняття імперіалістичної війни як кривавого, нав’язаного народу бойні обумовило реалізм Шолохова, відкриту правду її зображення. Напівфеодальний режим, що існував у країні, за час війни ще більше підсилився, особливо в армії. Дикий обіг із солдатами, зуботичини, стеження… Фронтовиків годують чим прийде. Бруд, воші… Безсилля генералів поправити справа. Прагнення союзників виграти кампанію за рахунок людських резервів Росії, на що охоче йшло царський уряд. І за всім цим – незліченної людської жертви

З винятковою виразністю намальовані картини народного нещастя в «Тихому Доні». Восени 1917 року козаки стали вертатися із фронтів імперіалістичної війни. Радісно зустрічали їх у родинах. Але це ще безжальніше підкреслювало горі тих, хто втратив рідних і близьких. Треба було дуже близько до серця приймати біль, борошно всієї російської землі, щоб так скорботно сказати про це, як сказав Шолохов: «Багатьох недораховувалися козаків, – розгубили їх на полях Галичини, Буковини, Східної Пруссії, Прикарпаття, Румунії, трупами лягли вони й зотліли під гарматну панахиду, і тепер позаросли бур’яном високі пагорби братських могил, придавило їхніми дощами, позамело хитким снігом… Травою заростають могили – давниною заростає біль. Вітер зализав стеж збіглих, – час залиже й кров’яний біль і пам’ять тих, хто не дочекався, тому що коротко людське життя й не багато всім нам призначене стоптати трави…»

Гуманізм Шолохова з особою силою звучить на тих сторінках, де війні протипоставлена краса людських почуттів, щастя земного буття, переможний хід життя, що народжується. Коли Мелехови одержали звістку про загибель Григорія на війні, вони були вбиті горем. Але от на дванадцятий день Дуняшка з листа Петра довідається, що Григорій живий. З радісною звісткою біжить вона додому: «Живий Гришка!.. Живий наш родненький! – ридаючим голосом волала вона ще видали. – Петро пише!.. Поранений Гриша, а не вбитий!.. Живий, живий!..» А як радується Пантелей Прокофьевич народженню двох онуків: «Ишо не зараз переведеться мелеховская порода! Козака з дівкою подарувала невістка. От невістка – так невістка!..» Так картини простого людського щастя оттеняют весь жах кровопролитної бойні війни, що несе жах, смерть, руйнування. Таке бачення війни зближає Шолохова з толстовською традицією зображення війни. Могутній подих толстовської традиції в «Тихому Доні» позначилося в зображенні божевілля війни, її ворожості людському єству, у зриванні з її героїчних «масок».

Перша світова війна, за якої пішли бурхливі революційні події, стала, як відомо, предметом пильної уваги світової літератури. Але вперше зобразити цю війну зі справжньою епічною міццю й глибоким історизмом і з істинно народних позицій удалося Шолохову в «Тихому Доні».