Короткий зміст “Сніданок у проводиря” Тургенєва по главах

Їдальня. Ранок. Накритий стіл із закускою. Дія відбувається в маєтку проводиря місцевого дворянства. Микола Іванович Балаголаев запросив з ранку когось із сусідів, суддю й колишнього проводиря, щоб вирішити суперечка між Кауровой, 45 – літньою вдовою підпоручика і її братом, поміщиком Ферапонтом Беспандиным, відставним колезьким реєстратором. Суперечка тягнеться вже три роки

Обом, Кауровой і Беспандину, рідна тітка залишила свій маєток за заповітом, а вони, як говорить проводир: «ну, не можуть поділитися, хоч ти трісни»… Обоє страшно вперті й нещадно торгуються; по впертості сестра – різновид гоголівської Коробочки з «Мертвих душ», тільки більше агресивна й нахабна. Сам Гоголь був присутній на читанні комедії; за свідченням сучасників він сказав про Каурову: «Жінка гарна»!

« – До суду справа доходила; вищій владі прохання подавали: чи довго отут до лиха? – розповідає проводир. – От я й зважився, нарешті, припинити, так сказати, твердою рукою корінь зла, зупинити, нарешті, напоумити… Я їм сьогодні в себе побачення призначив, але вуж востаннє; а там я вуж інші міри прийму… Нехай суд їх розбирає».

Спочатку вдова прикидається слухняною вівцею: «Я на все згодно. Я людина смирний… Я не перечу, Микола Иваныч, де мені! Я вдова беззахисна: на вас одних сподіваюся…

А Ферапонт Ілліч (її брат) перевелися мене хоче… Що ж! Бог з ним! Аби тільки дитинок малолітніх не погубив. А вуж я що!» Потім починається свара. « – От, чи бачите – з у чому головне утруднення: пан Беспандин і сестриця їх не бажають жити в одному будинку; стало бути, садибу варто розділитися

А розділити її немає можливості! – пояснює в ході споровши проводир. Нарешті Беспандин уже готовий поступитися будинок, але сподівається на винагороду

„каурова. Микола Іванович! Це хитрість. Це з його боку виверт, Микола Іванович! Він через це сподівається одержати найкращу землю, конопляники й інше

На що йому будинок? У нього свій є. А теткин будинок без того куди поганий… Беспандин. Коли він так поганий…

Каурова. А конопляников я не поступлюся. Помилуйте! Я вдова, у мене діти…

Що я буду робити без конопляников, поміркуєте самі. Беспандин. Коли він поганий… Каурова. Воля ваша…

Беспандин. Коли він так поганий, поступитеся його мені, і нехай вас винагородять. Каурова.

Так! знаю я ваші винагороди!.. яку – небудь десятинишку негідну, камінь на камені, або, ще того гірше, болото яке – небудь, де один очерет, якого навіть селянські корови не їдять! Балагалаев. Такого болота у вашім маєтку й немає зовсім…

Каурова. Ну, не болото, так інше що – небудь у цьому роді. Ні, винагорода… покірно дякую: знаю я, що це за винагороди!

“ Нарешті, не витримує один із присутніх, поміщик Алупкин, що лише недавно оселився в цих місцях. „ – Що у вас у повіті все жінки такі? – Бувають і гірше“, – відповідає сусід, бідний поміщик Мирволин. Каурова Алупкина ще потім вичитає, улучив підходящий момент: „да що ти це, панотець, на мене все накидаєшся? Або у вас у Тамбові такий звичай?

Звідки раптом з’явився, ні звісно, ні ведено, і що за людина, Господь його знає, а подивися ти, як петушится!“ А пізніше й не те ще буде: „вы божевільний! Він божевільний“.

Ще й Беспандин у якийсь момент ополчається на нього: „ – Вельмишановний пане! Дозвольте довідатися з якого права… Алупкин. Ви заступаєтеся за вашу сестру?

Беспандин. Зовсім не за сестру: мені моя сестра от що – тьфу!.. а я за честь прізвища“. Але проводир намагався все – таки вирішити проблему: „ – Добродії, добродії!

Дозвольте, дозвольте… Я повинен вас знову попросити трохи помовчати. Я от що пропоную

Ми тепер спільно розділимо всю дачу на дві ділянки; в одному буде полягати будинок із садибою, а до іншого ми трохи зайвої землі додамо, і нехай вони потім вибирають. Беспандин. Ясогласен.

Каурова. А я не згодна. Балагалаев. Чому ж ви не згодні? Каурова.

А кому першому прийде вибирати? Балагалаев. Ми жереб кинемо. Каурова.

Збережи, Господи й помилуй! Що ви це! Нізащо на світі! Алі ми нехристі які?“ Балагалаев наказує письмоводителеві читати по зошиті свій первісний проект роздягнулася

Але там нескінченні деталі… „направление лінії від крапки, А“… „до крапки Б, на розі греблі“… „владетель першої ділянки зобов’язується переселити на свій рахунок два двори в другу ділянку; а виселеним селянам конопляниками користуватися два роки…“. Каурова.

Ні селян переселяти, ні конопляники уступати я не має наміру». Довго тягнуться ці безглузді, базарні суперечки. А де ж дворянська честь, вихованість, шляхетність?

На жаль, усяко буває в будь – якому стані. Після довгих суперечок, безглуздих образ читач готовий повторити слідом за проводирем: «Голова начебто навкруги йде… Вибачите мене, добродії…

я не в змозі… я нічого не розумію, що ви мені говорите, я не маю сил, я не можу, не можу!» « – Що ж, вип’ємо, Мирволин, вип’ємо», – кличе суддя одного із присутніх, бедного поміщика

– От тобі й полюбовний поділ!..« Побут і вдачі поміщицького середовища. Обстановка важка, невесела. Боротьба за свої інтереси люта. А яке при цьому безсловесним кріпаком?

© Вольська Інна Сергіївна, 1999 г.