“Архіпелаги” Олександра Солженицына – Солженицын Олександр

 

В останні роки нам дали можливість познайомитися з багатьма добутками, від яких рішенням комуністичних ідеологів було насильно відмовлене. Нам стали доступні добутки В. Гроссмана, Г. Владимова, В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича й багатьох інших письменників. Серед цього списку імен і блискучих добутків виділяється ім’я А. И. Солженицына, лауреата Нобелівської премії

Публікація в 60 – х роках в “Новому світі” повести А. И. Солженицына “Один день Івана Денисовича” зробила теперішню сенсацію у всьому сучасному суспільстві

Іван Денисович – простий росіянин людина, один з багатьох. У його долі, як у краплі води, відбилася доля багатьох мільйонів таких же жертв нелюдської тоталітарної машини радянської держави. Спочатку Солженицын дав своєї повісті назва “Гу – 854″. Такий був табірний номер героя (до речі, табірний номер самого Солженицына “Гу – 282″). Уже однією назвою повести Солженицын змушував думку читача рухатися в напрямку, зворотному колективному пафосу знеособлювання

У повісті Солженицына багато трагічних подробиць табірного життя, які самому письменникові знайомі були не понаслышке. Перед читачем проходять різні герої, розвертаються різні долі, несхожі характери. Ця повість – не скарга, а спокійне й глибоко зважене зображення трагедії народу. Здоровий розум і внутрішня твердість Івана Денисовича викликають мимовільну повагу й симпатію. Ми почуваємо, що на цього роботягу можна покластися, і він многому може навчити

Дослідження табірної теми було продовжено А. И. Солженицыным у монументальній праці “Архіпелаг ГУЛАГ”. Письменник працював над цим добутком протягом довгого років, копітко збираючи свідчення очевидців, спогаду, документи, що проливають світло на історію виникнення й функціонування системи репресивних органів у нашій країні. У цій книзі немає ніякого вимислу, вона базується тільки на документах, і в цьому неї сила

Прочитавши “Архіпелаг ГУЛАГ”, не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками й потураючи офіційної неправди, виправдуючи власне боягузтво тим, що, мол, часи такі. Історична повість А. Солженицына – це, насамперед, заклик до нашої совісті. “Архіпелаг ГУЛАГ” – книга великого звільнення духу, пам’ятник всім жертвам, про “чистоту” яким ніяк не доспорят колишні кремлівські вершителі доль

У третьому томі свого “художнього дослідження” радянських в’язниць і таборів “Архіпелаг ГУЛАГ” Олександр Солженицын дуже багато уваги приділяє повстанням ув’язнених, особливо участившимся після смерті Сталіна й арешту Берии, коли в таборах серед політичних зародилися надії на перегляд справ і швидке звільнення. Центральне місце серед них займає Кенгирское, описане в главі “Сорок днів Кенгира”. Тут, у Кенгирском таборі, як пише автор, охорона спеціально провокувала ув’язнених на хвилювання, відкриваючи по них стрілянину без усякого приводу. Табірне начальство сподівалося, що легко придушить стихійний бунт і тим самим доведе свою потребу й корисність. Однак повстання по своїх масштабах перевершило всі очікування й стало потужним ударом, потрясшим систему Гулага. Спочатку зеки зважилися на страйк протесту проти вбивства конвоїром лагерника – баптиста (отут можна згадати Алешку – Баптиста з “Одного дня Івана Денисовича”). Страйк придушили, позбавивши страйкарів пайків. Солженицын іронічно зауважує: “…Особистою й масовою своєю участю в придушенні страйку офіцери МВС як ніколи довели й потреба своїх погонів для захисту святого порядку, і несокрушаемость штатів, і індивідуальну відвагу”. Але незабаром події вийшли з – під контролю начальства. Воно здумало зломити політичних за допомогою блатних і завезло в табір кілька сотень людина, засуджених по карних статтях. Отут був розрахунок упокорити політичних руками блатарей, розколоти ув’язнених і відбити в них полювання до бунтів. А в результаті вийшов самий великий заколот Вгулаге.

Політичних було вчетверо більше, і вони виступили проти злодіїв єдиним фронтом, примусивши їх до покори. Повстання виявилося добре підготовленим і несподіваним для охорони. Почали блатні, котрих солдати розстріляли. Потім піднялися політичні, і майже весь табір виявився звільнений від конвоїрів і наглядачів. Було кинуте гасло: “Озброюйся, чим можеш, і нападай на війська перший!” Влади йдуть із повсталими на переговори. Вони затверджують, що їхньої вимоги по зм’якшенню режиму законні й справедливі. Солженицын зі смутною іронією передає настрій кенгирцев у той момент. Так, братики, чого нам ще треба? Ми ж перемогли! До вечора того ж дня наглядачі й солдати спробували замкнути ув’язнених у бараках, хоча обіцяли залишати бараки відкритими. Однак їх осягла невдача, і зеки знову опанували табором. Заколотники, як пише Солженицын, “уже тричі намагалися відіпхнути від себе й цей заколот, і цю волю. Як звертатися з такими дарунками, вони не знали, і більше боялися їх, чим жадали. Але з неуклонностью морського прибою їх кидало й кидало в цей заколот”. І випало кенгирцам сорок днів вільного життя. Вони навіть змогли організувати якусь подобу самоврядування, налагодити вільне життя. Солженицын особливо підкреслює: “Усі свідчать, що злодії поводилися як люди, але не в їхньому традиційному значенні цього слова, а в нашім. Зустрічно – і політичні, і самі жінки ставилися до них підкреслене дружелюбно, з довірою”. Надії влади, що повсталий табір загрузне в анархії, провалилися – “генерали із прикрістю повинні були укласти, що в зоні немає різанини, немає погрому, немає насильств, табір сам собою не розвалюється, і приводу немає вести війська на виторг”. Потім гримнула трагічна розв’язка

На мій погляд, ніколи не зубожіє російська земля праведниками, людьми із загостреною совістю й почуттям людського достоїнства. Солженицын вірить у внутрішню силу російського народу. От його невелике оповідання “Матренин двір”. Важка, подібна до фатального випробування доля, безпросвітне життя – от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову встає непохитний характер простій росіянці жінки, сильної духом і непохитної у своєму правдошукацтві

Правда Солженицына – це совість, прагнення, будь – що – будь “жити не по неправді”. Сьогодні, коли у виборі літературних переваг наступила довгоочікувана воля, коли кожний одержав можливість висловлювати свою власну думку, цей заклик не втратив своєї життєвості

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы