Майбутнє в п’єсі «Вишневий сад» – Чехов Антон

«Вишневий сад» (1904 р.) – передсмертне геніальне створення Чехова – являє собою сміливе сполучення комедії з ніжною й тонкою лірикою. Сміх, вільн і веселий, пронизує всю п’єсу. Але не менш значно в ній і ліричний початок. Чехів виступає творцем оригинальнейшего, новаторського жанру ліричної комедії. Сміючись, людство прощається зі своїм минулим, з віджилими формами існування

Пішов у минуле XIX століття. Прощання нової, молодій, завтрашній Росії з минулим, що відживає, «приреченим на швидкий кінець», устремління до завтрашнього дня батьківщини – у цьому й полягає, зміст «Вишневого саду». Настільки назрів кінець старого життя, що вона представляється вже безглуздої, «примарної», нереальної. От настрій п’єси

Примарні й віджилі типи цього життя, що йде. Такі головні герої – Раневская і її брат Гаїв, хазяї маєтку, «прекрасніше якого немає нічого на світі». Своїм легкодумством хазяї довели маєток до жалюгідного стану. Маєток е торгів купує друг сім’ї, що розбагатів селянський син, купець Лопахин. Коли лихо свершилась, з’ясовується, що ніякої особливої драми для Раневской і Гаева не відбувається. Раневская вертається в Париж, до своїй старого «любові, до якої вона й без того повернулася б; Гаїв також примиряється із що происшли. «Жахлива драма» і не виявляється драмою по тій простій причині, що ці люди не дуже здатні до серйозних, глибоких почуттів, – такий один з комедійних мотивів п’єси

Образ вишневого саду грає більшу, багатобічну роль. Він, насамперед, символізує старе життя. А законна спадкоємиця, юна Аня, дочка Раневской, весело, по – молодому лунко прощається з усією цієї застарілої, що втратила живий зміст, мертвим красою. Їй допомагає в її духовному розвитку, у визначенні відносини до минулого, сьогоденню й майбутньому батьківщини студент Петя Трофимов.

«Подумайте, Аня, – говорить він жадібно слухаючій його дівчині, – ваш дід, прадід і всі ваші предки були кріпосники, що володіли живими душами, і невже з кожної вишні в саду, з кожного листка, з кожного стовбура не дивляться на вас людські істоти, невже ви не чуєте голосів… Володіти живими душами – адже це переродило всіх вас, що жили раніше й тепер живучих, так що ваша мати, ви, дядько вже не зауважуєте, що ви живете в борг, на чужий рахунок, на рахунок тих людей, яких ви не пускаєте далі передньої… Адже так ясно, щоб почати жити в сьогоденні, треба спочатку надолужити наше минуле, покінчити з ним…»

Кінець минулому! У цьому пафос п’єси. Трофимов кличе Аню до краси майбутнього

«Я передчуваю щастя, Аня, я вже бачу його… От воно, щастя, от воно йде, підходить всі ближче й ближче, я вже чую його кроки. І якщо ми не побачимо, не довідаємося його, те що за лихо? Його побачать інші!»

Це чеховський мотив близькості щастя. Але невже ділок Лопахин несе його із собою. Яка ж краса може зв’язуватися з Лопахиным? От він вирубає дивовижний сад і напустить дачників. Вульгарна проза життя ввірветься сюди разом з ним, проза, що руйнує красу, що підрубує її під корінь. Лопахин – це «хижий звір, що з’їдає все, що попадається йому на шляху». Так «з’їдає» він і красу вишневого саду. Лопахин потрібний для «обміну речовин», як говорить Петя Трофимов, для виконання ролі допомогти руйнуванню, «пожиранню» того, що вже віджило. Ні, майбутнє не з Лопахиным!

«Вишневий сад» – це п’єса про минуле, сьогодення й майбутнє батьківщини. Майбутнє встає перед нами в образі небувало прекрасного саду. Прийдуть люди, які будуть гідні всієї краси рідної землі. Вони очистять, надолужать все її минуле й перетворять всю батьківщину в чарівний сад, И Аня буде разом із цими людьми