Способи розкриття характерів у повісті Валентина Распутіна “Прощання із Запеклої” – Распутін Валентин

У повісті перед читачем з’являються, традиційно для Распутіна, “стародавні баби”: Дар’я Пинегина, Катерина Зотова, Наталя, Сима, а також герой – чоловік Богодул. У кожного з них у минулому – важке трудове життя. Зараз же вони живуть як би для продовження сімейного (людського) роду, уважаючи це своєю головною метою. Распутін робить їхніми носіями народних моральних цінностей і протиставляє їм “обсівів” – тих, кому не дорога Матера, хто без жалю залишає рідні стіни. Такий Андрій, онук Дар’ї: земля предків і її доля не хвилює його, його ціль – більше будівництво, і він сперечається з батьком і бабусею, заперечуючи їх цінності

Але, проте, його Распутін не позбавляє повністю можливості “реабілітуватися” в очах читачів (Андрій випробовує не зрозуміле йому почуття, що ріднить його з Дар’єю), тоді як, наприклад, Клавка Стригунова, Петруха показані автором іронічно й зло. Відмовляє в повазі письменник і “туристові” Воронцову, циганові Жукові, які також позбавлені почуття батьківщини. Вони без зазору совісті здатні розорити цвинтар – святе місце пам’яті жителів Матеры. Руйнування цвинтаря – лише один з етапів знищення всієї Матеры, чому й присвячений добуток

Взагалі композиція повести досить розпливчаста, вона представлена як ланцюг подій, зв’язаних, якщо так можна виразитися, лише внутрішнім змістом, хронологією. Все происходящее безпосередньо стосується Матеры, факту її неминучого (як підкреслює автор) зникнення, звідси й всі переживання її жителів. Таким чином, композицію повести можна назвати внутрішньої, або значеннєвий: напруга дійсно наростає, але проявляється це в поступовому усвідомленні жителями того, що втрата Матеры неминуча. Кульмінацією є несподіваний фінал, до того ж – відкритий. Така побудова оповідання потрібно було авторові, щоб максимально наблизити у свідомості читачів сюжет і персонажів до реального життя. Тобто Распутін додавав цим ще один штрих до загальної картини своїх героїв, підкреслюючи їх “невыдуманность”.

Всі персонажі зі значною часткою впевненості підкоряються системі протиставлення істинно сільських жителів, з їх навкруги цінностей, і так званих “обсівів”. На цій основі можна розглядати й засобу, використовувані автором для того, щоб читач зрозумів, як він ставиться до тих або інших героїв. Своїм улюбленим героїням Распутін дає споконвіку росіяни, що навівають щось сільське, імена: Дар’я Пинегина, Наталя Карпова, Катерина. Такого колоритного персонажа, як Богодул, він наділяє рисами, схожими з героєм російських казок лісовиком

На противагу їм Распутін нагороджує зневажливими іменами неприємних для нього героїв – Клавка Стригунова, Петруха (у минулому – Микита Зотов, згодом же перейменований для більшої схожості з балаганним Петрушкою). Додає негативних рис таким персонажам і їхня мова – літературно бідна, з безграмотно побудованими фразами, а якщо й правильно, те насичена штампами (“Розуміти будемо або що будемо?”). Та ж різкість, що звучить у мові “обсівів”, видна й у їхніх діях, причому з відомою часткою жорстокості: Клавка Стригунова й Петруха спалюють свої будинки, Жук і Воронцов лаються з материнцами, не розуміючи, чому ті пручаються зносу цвинтаря

Примітно, що в повісті позитивні герої – баби й діти (маленького Коля). І ті, і інші безпомічні, по суті, і витісняє “молоде плем’я”. З іншого боку, це може говорити про те, що сучасне покоління належить до розряду “зайвих людей”, воно загублено, але в особі Коли ми вже зараз бачимо надію на відродження моральності. Проте, навіть серед молодих є ті, кого доля Матеры хвилює (нехай і неусвідомлено). Такий, як ми вже говорили, Андрій. Распутін зображує його неясні почуття при розмові з бабусею, те, як він не знаходить потрібних слів. Очевидно, письменник уважав його не остаточно “загубленим”. Але в той же час, характерна деталь – Андрій не обійшов востаннє Матеру, не попрощався з нею, тоді як прощання зі своїми будинками Настасьи й Дар’ї Распутін зобразив докладно. Крім того, “стародавні баби”, на відміну від всіх “офіційних осіб” і молодого покоління, показані як рефлектирующие герої, вони нерідко замислюються про зміст і мету своїх життів

У подібних сценах важливу роль грають пейзажні замальовки. Природа розташовує до таких міркувань. Але та ж природа може виявляти й негативні риси, підкреслювати непривабливість таких героїв, як Воронцов і Жук (картина розореного цвинтаря значною мірою принижує їхні образи), працівники, пытавшиеся спиляти “листвень” (безпорадність занародженого прогресу перед віковим, народним); Павло й Петруха, разом з Воронцовым заблудлі в тумані й безнадійно манливі Матеру.

Распутін пише про те, що старий, що йде мир – єдина обитель святості й гармонії. Адже дійсно жителів (а точніше – в основному, жительок) Матеры не хвилюють ніякі зовнішні проблеми, вони живуть у своєму замкнутому світі. Саме тому так страшно для них проникнення зовнішнього, жорстокого й агресивного миру. Від його впливу Матера, подібно Атлантиді, іде на дно

Симпатія автора, безумовно, на стороні того древнього, споконвіку російського, що безповоротно йде з життя. Сюжет повести пов’язаний з випробуваннями, вибором, смертю. Острів затоплюється для потреб ГЕС, старі й баби проводять свої останні дні на рідному місці. У цих умовах перед ними чітко встає питання про сенс життя, про смерть і безсмертя, про моральність. Герої усвідомлюють свою злитість із миром, свій борг не тільки перед родом, але й перед всім людством. І цьому Распутін протиставляє тих, хто безглуздо біжить за прогресом, сліпо вірить у радянську дійсність. І все – таки він бачить духовні сили російського народу, тому, напевно, і деякі з позбавлених духовності людей морально “воскреють”.