Аналіз вірша Твардовского «Снігу стемніють сині…» – Твардовский Олександр
(1 варіант)
А. Т. Твардовский створив безліч ліричних добутків, що описують природу середньої смуги Росії, краси рідного краю. Пейзажна лірика стала для поета однієї з головних тем творчості
У вірші «Снігу стемніють сині…» перед читачем розвертається картина зими, що йде, коли
Снігу стемніють сині
Уздовж заміських доріг,
И води зайдуть низинами
У прозорий ще лісочок…
Наступаюча весна зв’язана у свідомості ліричного героя з бурхливими струмками, сонною, поталою землею, з ніжним вільховим пилком. життя, Що Зароджується в природі, провесною асоціюється в ліричного героя з дитячими спогадами. Круговорот у природі вселяє оптимізм:
И серце зачує заново,
Що свіжість пори будь – який
Не тільки була так канула,
А є й буде стобой.
Ліричний герой спостерігає за змінами, що відбуваються в природі. Використовувані уособлення «снігу стемніють», «води зайдуть низинами», «у похід… ринуться струмки», «піде строчити трава» роблять представлену картину живий, одухотвореної. Поет уживає в добутку епітети й метафори, які створюють неповторність художньої картини: «прозорий ще лісочок», «у сирій ночі», «з русявів вибивши струмки», «листя прошиваючи стару», «ніжно – зелений вільховий пилок».
Отже, вірш А. Т. Твардовского «Снігу стемніють сині…» передає радість ліричного героя від майбутньої зустрічі свесной.
(2 варіант)
Вірш А. Т. Твардовского про очікування весни. Природа в казках, билинах, приказках і прислів’ях, у народнопоэтическом мові завжди живаючи. Ми сьогодні не замислюємося, коли говоримо «сонце встає», «дощ іде», «вітер дме», «земля дихає», перед нами просто загальноприйняті фрази, але ж хтось колись першим придумав ці метафори. Спостерігає описує природу людин, тому все, що вони бачать, люди пропускають через себе, характеризують за допомогою зрозумілих їм речей. І зовсім не обов’язково для цього бути поетом, потрібно просто вміти бачити
У вірші Твардовского весна приходить поступово: спочатку «снігу стемніють сині» і води почнуть грати (вони «зайдуть» у лісочок, ненадовго «прикинуть» нерухливими, потім «у похід отовсюду ринуться», вибиваючи струмки), потім почне просипатися земля, проб’ється трава, все зацвіте. Картина, створена Твардовским, нагадує митецьку вишивку: уже немає білого кольору, сині сніги стемніли, чорніють дороги й дерева. Ще не з’явилося молоде листя, ліс ще прозорий, але вже недовго чекати. Передаються не тільки кольори, але й рух: весна б’ється із зимою, нерухливі, що причиняються спокійними води «у похід отовсюду» ринулися, закрутилися, забурлили, розтеклися струмками. Природа – митецька майстриня: вишила гладдю снігу й води, дерева, але от вона кинула нитку з голкою, а картина продовжує вишиватися самостійно:
Листя прошиваючи стару,
Піде строчити трава…
Травинки – Иголочки буквально прошивають, пробивають старе листя, як голка прошиває матерію. На вишиваному полотні проростає трава, а от і полетів ніжно – зелений пилок вільхи. І ліс, не перестаючи бути прозорим, перестав бути голим. Тепер це ліс казки, ліс дитинства: «И с вітром ніжно – зелена // Вільховий пилок, // З дитячого років донесена, // Як тінь, торкнеться особи». Рух, ніжні кольори, активність природи, її прозорість торкнули серце автора, змусили його битися з нової силоміць.
И серце зачує заново,
Що свіжість пори будь – який
Не тільки була так канула,
А є й буде стобой.
Весна змушує й природу, і людини постійно відроджуватися, бути готовим кновому.
Аналіз вірша Твардовского «Липень – верхівка літа…»
(1 варіант)
У вірші А. Т. Твардовского «Липень – верхівка літа» даний ліричний образ середини літа, коли природа живе повним життям. У добутку створена атмосфера безтурботного щастя, веселощі. Поет перераховує значимі прикмети липня, які співвідносяться з народним календарем: «денний збиток світла», «отстукала зозуля прощальний свій привіт», збір липового кольору
Ліричний добуток написаний тристопним ямбом, що надає всьому віршу чіткість, гранична ясність
Особливу роль грає в А. Т. Твардовского проголошення слів. Використовуваний прийом звукописи передає звуки липня – середини літа:
А с липового кольору
Уважай, що пісня проспівана,
Уважай, пів – літа ні, –
Липень – верхівка літа
Поетом використовується народна лексика: «верхівка літа», «скрытнейшей із прикмет», «пісня проспівана», «пів – літа». Наказовий спосіб уживаних дієслів передає грайливий настрій ліричного героя. Голос зозулі переданий у вірші в такий спосіб:
Ку – ку, ку – ку, – верхівка, –
Отстукала зозуля
Прощальний свій привіт
Рефреном ліричного добутку став рядок «Липень – верхівка літа», що обрамляє вірш і надає йому пісенний характер
(2 варіант)
Чому поет не почав словами «Липень – середина літа»? Напевно, тому що так занадто просто, звичайно. Так можна було б сказати «прозою», а не «віршами». А потім вираження «Липень – верхівка літа» – народне спостереження
У тексті вірша слово «верхівка» обіграється зозулею, це вона прокуковала слово «верхівка». Найбільше вона кукует навесні, а чим ближче до середини літа, тим рідше лунає її голос
Спробуємо відтворити образ «верхівки», як він виник у свідомості людей, що придумали приказку. Уявимо собі, що з початку червня літо розгойдується, піднімається, набирає сили, берет розгін, як людина, що піднімається в гору: він береже сили, щоб зуміти дійти до вершини, він передчуває радість її подолання й відпочинок на тій стороні гори, тому що спускатися легше, ніж підніматися. Але от він досяг «верхівки» – верхівки. Багато праці поклав, можна й відпочити на спуску, а радості менше, тому що пригода кінчається. Причому якщо в гору ми йдемо повільно, те з гори ноги майже біжать. Літні деньки в серпні біжать так само швидко.
Про те, що липень – середина літа, нагадала поетові якась газета, але газеті не завжди можна вірити, а от те, що дні стають коротше («денного збиток світла») – вірна прикмета, а приголомшливої краси квітуча липа, що поширює навколо себе найніжніші пахощі, стала символом середини літа
А с липового кольору,
Уважай що пісня проспівана,
Уважай, пів – літа ні, –
Липень – верхівка літа
Вірш А. Т. Твардовского починається й закінчується однієї й тією же фразою. Він захотів розповісти про те, як визначити середину літа, і розповів про це. Йому допомогли люди («нагадала газета»), час («денного збиток світла»), лісова птах («отстукала зозуля») і квітуче дерево («з липового кольору»). І чим ближче до кінця вірша, тим сумніше авторові: повторюючи слово «уважай», він уважає дні, що залишилися до кінця лета, проводжаючи його першу половину, затверджуючи що «пісня проспівана» і небагато рано кидаючи «прощальний привіт».
Пів – літа, звичайно, уже ні, але адже й пів – літа спереду.
