Короткий зміст Король Генріх IV 1 частина Шекспір В

Частина перша

Джерелом сюжету з’явилися кілька анонімних п’єс і літопису Холиншеда, з якими, однак, Шекспір обійшовся досить вільно. П’єси про царювання Генріха IV становлять як би серединну частину тетралогії, початком якої є «Ричард II», а кінцем – «Генріх V». Всі вони зв’язані послідовністю історичних подій і спільністю деяких персонажів. Дія п’єси розвертається в Англії початку XV в., коли королівська влада затверджувала себе в боротьбі зі свавільними феодалами.

Король Генріх IV збирається очолити похід у Святу Землю, що повинне стати покутою, церковним покаянням, за вбивство Ричарда II. Але ці плани зриваються, коли король довідається від графа Уэстморленда, що заколотний уэльский полководець Оуэн Глендаур завдав поразки величезної англійської армії на чолі з Эдмундом Мортимером, графом Марчем, що потрапив у полон. Генріху також повідомляють, що в бої при Холмдоне юний Гарри Перси, на прізвисько Хотспер («Гаряча Шпора», т, е. «Зірвиголова» ), розбив шотландців на чолі з Арчиболдом, графом Дугласом, але відмовився видати бранців королеві. Згадавши про власного норовливого сина, Генріх дозволяє собі позаздрити графові Нортемберленду, батькові Хотспера.

Тим часом принц Уэльский Хел розважається у своєму будинку із сером Фальстафом – гладким лицарем, чию схильність до веселощів і хересу не зменшують ні сивини, ні порожній гаманець. Нед Пойнс, один з безпутних дружків принца, умовляє його й сера Фальстафа ограбувати прочан і купців. Хел противиться, але Пойнс по секреті розповідає йому, як можна при цьому виставити Фальстафа боягузом, якоїсь той і є. Залишившись один, принц міркує про своє поводження. Він збирається наслідувати сонця, що ховається в хмарах, щоб з’явитися потім у ще більшому блиску.

Відносини між королем і сімейством Перси стають ще більш напруженими, коли граф Вустер, брат Нортемберленда й дядько Хотспера, нагадує, що саме будинку Перси Генріх зобов’язаний короною. Хоча Хотспер затверджує, що його вчинок із шотландськими полоненими був невірно витлумачений, він дратує короля, відмовляючись їх віддати, поки король не викупить із полону його шурина Мортимера, що недавно женився на дочці свого переможця. «Ужели ми / Свою скарбницю спустошимо на викуп / Зрадника? Заплатимо за зраду?» – запитує король, не обертаючи уваги на палкі слова Хотспера в захист Мортимера. «Скоріше полонених ішли – иль бережися!» – загрожує Генріх. Після відходу короля Хотспер дає волю гніву. Батько й дядько пояснюють йому: ворожість короля стосовно Мортимеру пояснюється тим, що вбитий Ричард незадовго до смерті оголосив Мортимера своїм спадкоємцем. Коли Хотспер нарешті заспокоюється, Вустер пропонує підняти проти короля повстання, заручати підтримкою Мортимера, Глендаура, Дугласа й Ричарда Скрупа, архієпископа Йоркского.

Як і планувалися, Фальстаф і його дружки грабують мандрівників. Принц і Пойнс при цьому завбачливо ховаються. Надягши маски, вони накидаються на грабіжників у момент, коли ті ділять видобуток. Фальстаф і його прісні рятуються втечею, кинувши награбоване. Пізніше в трактирі «Кабаняча голова» Фальстаф і інші злодії приєднуються до вже бражничающим там принца Генріху й Пойнсу. Фальстаф гірко дорікає принца, що бросили друга в мінуту небезпеки, і жваво описує свої подвиги в нерівній сутичці, причому число повалених їм ворогів зростає з кожною фразою. Як доказ власної доблесті він демонструє порвану куртку й штани. Принц викриває неправду, але Фальстаф нітрохи не збентежений – звичайно ж він довідався принца, «але згадай про інстинкт: лев і той не торкне принца крові. Інстинкт – велика справа, і я інстинктивно став боягузом. Я показав себе левом, а ти показав себе чистокровним принцом». Коли король надсилає придворного за своїм сином, жирний лицар пропонує отрепетировать пояснення, які Хел дасть розгніваному батькові. Відіграючи роль короля, Фальстаф викриває приятелів принца, за винятком одного лише «представницького чоловіка, хоча й трохи огрядного його кличуть Фальстаф Фальстаф виконаний чесноти. Залиш його при собі, а інших прожени…». Коли принц і його приятель міняються ролями, Хел – «король» суворо гудить «мерзенного, дивовижного звідника молоді – Фальстафа». Фальстаф – «принц» дуже дружелюбно озивається про «милого Джеку Фальстафе, добром Джеку Фальстафе, відданому Джеку Фальстафе, хороброму Джеку Фальстафе».

Змовники зустрічаються в Бангоре (Уельс). Хотспер через свою неприборкану вдачу вступає в конфлікт із Глендауром. Хотспер насміхається над його вірою в ознаки, що супроводжували його народженню, і в надприродні сили в цілому. Інший предмет суперечки – розділ країни, що вони мають намір захопити. Мортимер і Вустер лають Хотспера за глузування над Глендауром. Мортимер говорить, що його тесть «гідна людина, / Досить начитаний і присвячений / У науки таємні». Від суперечок їх відволікає прихід дам: дотепної дружини Хотспера – леді Перси, і молодої дружини Мортимера, валлійки, чиє невміння говорити англійською мовою не прохолоджує запал її чоловіка.

У Лондоні король дорікає сина за безпутність. Він ставить йому в приклад поводження Хотспера й своє власне в молодості. Генріх згадує, що на відміну від Ричарда, що «підлещувався перед думкою юрби», сам він тримався осторонь від народу, залишаючись у його очах таємничим і привабливим. У відповідь принц клянеться перевершити подвиги Хотспера.

З’явившись у трактир «Кабаняча голова», принц знаходить там Фальстафа, що дражнить приятелів і свариться з господаркою. Принц Генріх повідомляє товстунові, що він одержав призначення в піхоту, інших бражників розсилає з дорученнями й іде сам зі словами: «Країна у вогні. Високо ворог ширяє. / Йому иль нам паденье має бути». Фальстаф у захваті від слів принца й вимагає собі сніданок.

У своєму таборі під Шрусбери заколотники довідаються, що через хворобу граф Нортемберленд не прийме участі в бої. Вустер уважає це втратою для справи, але Хотспер і Дуглас запевняють, що це їх серйозно не послабить. Звістки про наближення королівських військ і затримці Глендаура з підмогою на два тижні спантеличують Дугласа й Вустера, але Хотспер готовий почати бій, як тільки армія короля досягне Шрусбери. Він смакує двобій зі своїм тезком – принцом Генріхом.

На проїзній дорозі біля Ковентрі капітан Фальстаф проводить огляд своєму загону. Він визнає, що набрав жалюгідний набрід, а всіх придатних до служби звільнив за хабарі. принц, Що З’явився, Генріх дорікає дружка за кепський вид його новобранців, але товстий лицар відбувається балясами й заявляє, що його підпорядковані «досить гарно, щоб истыкать їхніми списами. Гарматне м’ясо, гарматне м’ясо!».

Вустер і Вернон намагаються вмовити Хотспера не вступати в бій з армією короля, а чекати підкріплення. Дуглас і Хотспер хочуть вступити в бій негайно. Прибуває посланець короля. Генріх IV хоче довідатися, чим незадоволені заколотники, він готовий виконати їхнього бажання й даровать прощення. Хотспер гаряче дорікає монарха в підступництві й невдячності, але не виключає можливості компромісу. У такий спосіб битва відкладена.

У Йорку заколотний архієпископ, передчуваючи поразку своїх союзників, віддає наказ підготувати місто до оборони.

У своєму таборі під Шрусбери король повідомляє парламентерам заколотників Вустеру й Вернону, що помилує повсталих, якщо вони відмовляться від битви. Він хоче зберегти життя своїх підданих в обох таборах. Принц Генріх звеличує доблесті Хотспера, але викликає його на єдиноборство, щоб малою кров’ю вирішити суперечка.

Вустер і Вернон приховують від Хотспера добрі речення короля, оскільки не вірять королівським обіцянкам, але передають виклик від принца. У битві, що розігралася, принц Генріх рятує життя батькові, що схрестив меч із Дугласом, і вбиває в єдиноборстві Хотспера. Він виголошує хвалебну промову над тілом доблесного ворога й отут зауважує поваленого Фальстафа. Безпутний лицар прикинувся мерцем, щоб уникнути небезпеки. Принц горює про друга, але після його відходу Фальстаф встає й, помітивши Генриха, що повернувся, і його відважного молодшого брата принца Джона Ланкастерского, складає небилицю про те, що Хотспер опам’ятався після двобою з Генріхом і був удруге повалений їм, Фальстафом. Тепер, коли бій завершився перемогою короля, він чекає нагороди й надзвичайні милості. Король присуджує полонених Вустера й Вернона до смерті за те, що їхня неправда коштувала життя багатьом лицарям. Пораненого Дугласа за його доблесть на прохання принца Генріха звільняють без викупу. Війська за королівським наказом розділяються й виступають у похід, щоб покарати інших заколотників