Образ Росії в прозі Буніна

Через всю творчість И. А. Буніна проходить образ Росії й пов’язаний з ним мотив туги за минулим, що йде, викликаним руйнуванням дворянства, що було в поданні письменника єдиним хоронителем і творцем культури. Цей мотив знаходить своє ліричне вираження в таких добутках, як «Антоновські яблука» і повість «Суходіл».

В «Антоновських яблуках» Бунін ідеалізує добрий старий час, коли дворянство переживало ідилічну пору свого існування; у повісті «Суходіл» він зі смутком відтворить хронікові ніколи знатного роду дворян Хрущевых.

«Багато хто з одноплемінників наших, як і ми, знатні й древни родом. Імена наші поминають хроніки: предки наші були й стольниками, і воєводами, і «чоловіками іменитими», найближчими сподвижниками, навіть родичами царів. І називайся вони лицарями, народися ми на захід, як би твердо говорили ми про їх, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зникло з особи землі цілий стан, що стільки виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе або було вбито, спилося, опустилося й просто втратилося десь безцільно й безплідно!»

Такі міркування про долю дворянства заповнюють повість «Суходіл». Це виродження яскраво з’являється на сторінках повести Буніна, що показує, як подрібнював ніколи знатний рід, останні представники якого “співіснують» між собою, як павуки в банку: доходило іноді до того, що вони хапалися за ножі й рушниці. І проте персонаж, від імені якого ведеться оповідання, доходить висновку, що мужики й дворяни прочносвязаны із суходольской садибою. В останньому нащадку дворянського роду Хрущевых він убачає «суходольскую мужицьку силу». «А все – таки ми на ділі мужики. Говорять, що становили й становимо ми якийсь особливий стан. А чи не простіше справа? Були на Русі мужики богатые, були мужики злиденні, величали одних господишками, а інших холопами от і різниця вся».

Особливості світогляду Буніна дають можливість зрозуміти його поезію в роки революції й громадянської війни

У розпал революційного руху Бунін їде за границю

Він багато подорожує. Але думками він був зі своєю рідною землею. Поступово природа Росії ставала для Буніна тією цілющою й доброчинною силою, що дає людині все: радість, мудрість, красу, відчуття безмежності, розмаїтості й цілісності миру, відчуття свого єднання зі своїми націями, зі своїм народом

Бунін превосходно почуває й майстерно зображує повсякденне життя. Для його прози характерна проста композиція, відсутність гострої інтриги, різко виражених зав’язок і розв’язок

Оповідання звичайно ведеться в епічно спокійних тонах, висновки не підказуються читачеві, а випливають природно, як результат зображуваного. Автор описує дрібні подробиці обстановки, портрета, пейзажу. От характерна бунинская картина з розповіді «Подторжье»: «За возами йдуть прив’язані до них коні й корови. На ногах корів теж блищить низьке сонце, корови йдуть повільно, з женскою незручністю. Молоді кобилки й жеребчики, коли їх об’їжджаєш клуса, красиво й гнівно гарячаться, шарахаються. І пахне й кінським гноєм, і коровами, дьогтем і сіном, яким набиті тележные задки, більше ж усього – містом і ярмарковим станом, що вже розкинувся на величезному вигоні перед монастирем. Там, на цьому вигоні, біліють балагани, димлять зібрані на швидку руку похідні грубки, набралася чимала кількість худобини й возів з піднятими голоблями, розставлених, однак, ще досить просторо…»

Бунін відтворює живий народний колорит мови. У розповідях про селянство, особливо в повісті «Село», воно яскраво передає своєрідність говору селян середньої смуги

Особливо яскраво передані складні сторони життя не високоінтелектуальних, утворених героїв, здатних глибоко мислити, а самих звичайних, простих людей, якими є як головні герої – Тихін і Кузьма Красовы, Молода й Денис Сірий, так і численні другорядні, епізодичні особи. Достаток персонажів представляє ту разноликую багатомільйонну народну Русь, про долю якої так засмучується И. А. Бунін

У таких добутках, як «Антоновські яблука», «Суходіл», «Життя Арсеньєва», на перший план висувається ліричний настрій, зв’язане в Буніна з ідеалізацією безповоротно збіглого, що надає елегійний тон зображуваному

Росіянин характер… Основи душі й поводження людини… Важкі, до кінця не пізнані таємниці російського буття досліджує Бунін у більшості своїх добутків, тому, видимо, і хвилюють нас сьогодні його міркування над джерелами національного характеру:

У лісі, у горе, джерело, живий і дзвінкий,

Над джерелом стародавній голубець

З лубочної почерневшею іконкою,

А в джерелі березовий корец,

Я не люблю, об Русь, твоєї несміливої,

Тисячолітньої рабської вбогості,

Але цей хрест, але цей ковшик білий…

Смиренні, рідні риси!