Аналіз фіналу третьої дії п’єси Горького «На дні»

У центрі п’єси М. Горького «На дні» – не тільки людські долі, скільки зіткнення ідей, суперечка про людину. Ядром цієї суперечки є проблема правди й неправди. Сама композиція п’єси, її внутрішній рух розвінчує філософію Луки. На початку п’єси ми бачимо, що майже всі герої одержимі своєю мрією. Поява Луки з його проповідями розради й примирення зміцнює мешканців нічліжки в правоті їхніх дум. Але замість миру й тиші в костылевской нічліжці назрівають гострі драматичні події. Які досягають кульмінації в сцені вбивства старого Костылева.

Найбільша поразка Лука терпить у суперечці Ссатиным.

Безпорадність Луки проявляється багато в чому, зокрема в сцені побиття Наташи. Лука стурбований, він метушиться ( на що вказує ремарка автора), але далі цього занепокоєння справа не йде;

Л у к а (метушачись). Василья б… покликати б Васю – Те… ах, господи! Братики…хлопці… На речення Сатину бути свідком Лука відповідає: Який я свідок! Куди вуж…

Взагалі відношення до що відбувається робить істотні додавання до портретних характеристик кожного персонажа. Так, наприклад, Кліщ «байдуже сидить на дровнях», Татарин, Кривий Зоб, Костылев хочуть бійки. А Василиса кричить Сатину: «Ладь каторжник! Життя зважуся, а – розтерзаю». Ці люди давно втратили людський вигляд. Василиса не прикриває своїй брутальності й жадібності ні напускною смиренністю, ні релігійністю. Вона по – звірячому б’є Наташу й підмовляє Попелу вбити її чоловіка, обіцяючи йому в цьому випадку віддати Наташу в дружин. Василиса ще гірше свого чоловіка, тому що вона хитра й спритна, і в підсумку трапляється тому що вона хоче: вона обварила ноги Наташе (Діжа говорить: « Дивися – До, звірі які! Окропом ноги дівці зварили».) і в метушні, що почалася, Попіл убиває Костылева. Обговорюючи ці події, нічліжники впевнені, що Василиса «викрутиться», адже вона «спритна». «Викручуватися» вона починає відразу ж кричачи в провулок: «Убили чоловіка мого…Васько Попіл, злодій, він його вбив… Я бачила, усі бачили». У фіналі цієї сцени перед нами з’являється зовсім розбита Наташа, вона страждає більше всіх, ремарка автора вказує на це:

Н а т а ш а (метається майже в нестямі). Люди добрі, сестра моя й Васько вбили! Поліція – слухай. От ця, сестра моя, навчила… умовила… свого коханця… от він проклятий! – вони вбили! Беріть їх…судите. Візьміть і мене… у в’язницю мене! Христа заради… у в’язницю мене!

Наташа не може винести таких щиросердечних борошн, і їй здається, що у в’язниці буде краще. Діжа називає цих людей звірами. Отже, сувора правда життя спростовує втішливу неправду Луки, видимо тому він непомітно зникає

Фінал третього акту має велике значення для вираження надалі авторській позиції. Лука йде, залишаючи людей ні із чим. Всі ілюзії валять. У сюжеті виражається позиція самого Горького до суперечки нічліжників про людину; Актор умирає, викриваючи в такий спосіб помилковий гуманізм Луки