Тема відповідальності людини за свою долю в прозі Чехова – Чехов Антон

Антон Павлович Чехов – один із самих прозаїків, що читаються у світі. Він прожив у двадцятому столітті всього кілька років, але мистецтво цього сторіччя невіддільно від його ім’я. Вигляд Чехова – людини й письменника – не тьмяніє, він залишається дорогим для людей всіх країн і континентів. Його знають і люблять мільйони, але до кожного він приходить як незамінний, єдиний у своєму роді друг. Коли Чехов умер, Лев Толстої сказав: «…Достоїнство його творчості те, що воно зрозуміло й те саме що не тільки всякий росіянин, але й усякій людині взагалі. А це головне».

И як людині, і як письменникові А. П. Чехову були ненависні й далека вульгарність, обивательщина, байдужість до всіх питань, що хвилюють людство, паразитизм. Червоною лінією у творчості Чехова проходять викриття вульгарності російського життя, духовний і моральний вибір героя, відповідальність людини за свою долю. Це про Чехова говорив Горький; «Його ворогом була вульгарність. Він все життя боровся, з нею».

Тема морального вибору, відповідальності людини за свою долю зв’язана для Чехова з темою вульгарності й обивательщини. У своїх добутках письменник досліджує й аналізує життя людини, намагаючись показати, як виродливе середовище перебування міняє погляди, переконання й життя людини. А. П. Чехов глибоко переконаний, що кожна людина сам відповідає за свою долю й ніякі життєві зручності не повинні впливати на його вибір. Герої багатьох розповідей Чехова здаються, потрапивши в атмосферу міщанства, перестають боротися й діяти. Однак Чехов переконаний: «Тоді людина стане краще, коли ви покажете йому, який він є».

Прикладом бездіяльності може служити доктор Дмитро Ионыч Старців. Молодий працьовитий земський лікар, що має свої ідеали, що тонко почуває красу природи, попадає в середовище міста З, знайомиться з родиною Туркиных, «на думку місцевих жителів, самої утвореної й талановитої». Однак середовище, у яку він попадає, змушує його жити за законами повітового міста С. І все, що здавалося Старцеву забавним і цікавим, що захоплювало його, через чотири роки «дратує його своєю тупістю й ситістю». Він, що ненавидить неправду, лицемірство й усе, що характеризує обивательщину як порок суспільства, змушений був жити за законами суспільства повітового міста С. , упокорюється з обивательщиною й стає її частиною. Він уже не відрізняється від мешканців міста. Він уже не схожий на самого себе чотири роки через. Середовище змінило його повністю, а через свою духовну слабість герой не здатний пручатися цьому. Свій вибір він зробив сам, обивательську життя він віддав перевагу життям чистої, вільної, сміливої. Але ж усе могло бути інакше.

«Ионыч» – один з розповідей письменника, що застерігає, і нагадує нам про те, що наша доля в наших руках, ми відповідаємо за те, що буде в нашім житті, потрібно завжди берегти в собі людини