Аналіз вірша Пушкіна «Поетові» – Пушкін А. З
Тема поета й поезії займає одне із центральних місць у творчості А. С. Пушкіна. Такі вірші, як «Пророк», «Поет і юрба», «Поетові», «Пам’ятник», найбільше яскраво відбивають думка російського генія про призначення поета
Вірш «Поетові» було написано в 1830 р., у період різких нападок на Пушкіна в реакційній пресі. Полеміка з редактором газети «Північна бджола» Булгариным змусила звернутися Олександра Сергійовича у своєму невеликому ліричному добутку до безсмертного образа незрозумілого віршотворця
У першому чотиривірші Пушкін призиває поета не дорожити «любовию народної». Випробувавши на собі «хвилинний шум захоплених похвал» і «суд дурня», він визнає твердість, спокій і похмурість кращими з людських якостей у боротьбі зі сміхом «холодної юрби».
Особистісний початок настільки сильно пронизує вірш, що образ ліричного героя й образ самого Пушкіна зливаються в єдине ціле. Ціль життя вірного служителя муз Пушкін бачить у добровільному проходженні шляху, по якому «тягне вільний розум». Надходячи саме так, як писав сам, не залишаючи обраного шляху, поет не вимагав «нагород за подвиг шляхетний», а лише вдосконалив «плоди улюблених дум».
По думці Пушкіна, всі усередині поета: вища нагорода, «вищий суд». Тільки «вимогливий художник» «суворіше всіх» може оцінити свою працю. Чи потрібна тоді поетові людська юрба, що замість того, щоб слухати натхненним рядкам, «плює на вівтар», де горить поетичний вогонь? «Ти цар: живи один» – пише Пушкіна, немов відповідаючи на цей схований у вірші питання
Думка про самітність і відчуженість поета здобуває інше звучання у вірші 1828 р. «Поет і юрба». Образою й гіркотою нерозуміння наповнені слова, звернені до черні: «Подите ладь – яка справа поетові мирному до вас!» Але через усього два роки самітність сприймається Пушкіним як стан гармонії й щиросердечного спокою, у якому поет здатний створити свої шедеври. Цей стан дає поетові щасливу можливість не зауважувати лайки юрби, що намагається «у дитячої жвавості» похитнути «триніжок», з якого він віщає істину
Вірш «Поетові» написано у формі сонета, а виходить, складається із двох чотиривіршів з однаковим римуванням і двох тривіршів, що містять у собі основну ідею. Вибравши форму сонета, не настільки часту в російської поезії як класичний вірш із чотирьох катренів, Пушкін зайвий раз підкреслив винятковість і Божественне призначення поета, з волі якого думка наділяється в слово, а слово – вжизнь.
