Світ мистецтва у п’єсі А. Чехова «Чайка»

П’єса «Чайка» чи не вперше підняла завісу над таємничим світом театру, літе­ратури. Чехов відверто говорить про проблеми сучасного театру і літератури, по­казуючи його вплив на формування характерів героїв, їхню долю.

Такою показана актриса Аркадіна. Вона вже відома, усла&лена, здається благо­получною. Але чомусь не дуже віриться у її ідеальний образ. Її син, Трепльов, го­ворить про неї: «Вона любить театр, їй здається, що вона служить людству, святому мистецтву, як на мене, сучасний театр — рутина, забобон». Чому ж здаються дрібни­ми істини, які пропагує на сцені його мати? Насамперед тому, що ці істини навчили Аркадіну егоїстичної відстороненості від життя, привчили її грати життя, а не жити. Навіть матір’ю для Трепльова вона ніби стає на час, коли він поряд. А коли його немає поряд, то їй ще краще: можна здаватися молодшою. Поряд із нею не менш відомий автор — Тригорін. Він зажив слави талановитого письменника, проте Треп­льов слушно зауважив про його творчість: «Щодо його писанини, то… Гарно, тала­новито… але… після Толстого або Золя не захочеш читати Тригоріна». У цих словах мрія Трепльова про справжнє мистецтво, яке допоможе об’єднати людей, зробити бодай щось, аби вони не почуватися самотніми. Ось чому його п’єса пронизливо, емоційно кричить про цю самотність, але його не розуміє навіть мати. Актриса пе­ремагає в ній і тепер. Ревнощі людини богемного кола виявляються сильнішими від звичайного материнського почуття любові, розуміння. Це вражає Трепльова: «Ви­бачайте! Я не врахував, що писати п’єси і фати на сцені можуть тільки поодинокі обрані люди. Я порушив монополію!» Щирість почуття не могли оцінити люди, для яких вже давно стерлася межа між життям і театром. Усе їхнє життя — театр, при­чому у найгіршому розумінні: справжні почуття давно вже замінені в них на звичні мізансцени і театральні паузи. Навіть людська доля для них усього лиш сюжет для невеликого оповідання. Цс так зване «мистецтво» спотворило долю Ніни, Трепльо­ва. А для Ніни воно стало хрестом, який вона збирається нести усе життя. Це ста­не заміною життя і щастя для неї, бо вона отруєна театром: «Головне не слава, не пишнота, не те, про що я мріяла, а вміння терпіти… Я вірую, і мені не так боляче, і коли я думаю про своє призначення, я вже не боюсь життя». А для Трепльова театр, письменство не може замінити життя. Тому він кінчає життя самогубством.

Роздуми про ширість почуттів і справжність вчинків, про мистецтво і життя — це і є смисл п’єси «Чайка», однієї з перших п’єс про театр і літературу та життя людей мистецтва.