Кіт у чоботях – мій улюблений твір Миколи Хвильового

“Кіт у чоботях” – мій улюблений твір Миколи Хвильового

Микола Хвильовий – людина трагічної долі. Власною рукою вкоротив він собі віку, не змирившись із невідповідністю реального життя ідеалу, у який він вірив. Але живуть його твори, оригінальні, самобутні, стилістично незвичні, часом навіть важкі для сприйняття. Його талант не схожий на інші, й саме цим особливо цінний.

Читаю його поезії, оповідання… І раптом: “Кіт у чоботях”. Початок:

“Гапка – глухо, ми її – не Гапка, а товариш Жучок. Це – так, а то – глухо.

А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або сріблом.”

Яке дивне відчуття слова! А яка поезія світосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кіт, а жива, конкретна людина, жінка, куховарка і воїн, мати і секретар парт’ячейки. Ось як виразно й оригінально змальовує Хвильовий її портрет:

“Кіт у чоботях – це товариш Жучок. От.

От її одіж.

Блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи…

Блуза колір “хакі”, без гудзиків…

Вся революція без гудзиків, щоб було просторо…”

Цитату, звісно, можна продовжити, але й цих рядків достатньо, щоб зрозуміти, яка вона. Ще ми можемо дізнатись, що очі у неї “теж – жучок”, що голова – голена “не для люди, а для походу, для простору”, а носик – кирпатенький.

“Це тип: “Кіт у чоботях”. Знаєте малюнки з дитинства: “Кіт у чоботях”?”

Трагічна доля цієї жінки. Бандити повісили на ліхтарі її дитину, тоді “товариш Жучок” залишилась у військах революції.

В радянські часи було створено багато образів героїв революції, справжніх і фальшивих. Хвильовий дає свій, зовсім інший варіант образу. Він не ідеалізує свою героїню, але й не хулить огульно, він підходить до теми саме як чесний художник, а не ідеолог, що вдає з себе письменника і зображує персонажів “хорошими” або “поганими” згідно зі своїми політичними переконаннями.

“А втім я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, а хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда – то ціла революція”.

М. Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, “муравлями революції”, наділяє їх епітетом “сіренькі”, але не зневажає їх. На його думку, кіт у чоботях з казки комічний, “Але він дуже теплий”.

М. Хвильовий – прихильник неоднопланового сприйняття подій і явищ. В усьому він прагне бути об’єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як секретаря парт’ячейки, безглуздість дискусій, що проводяться мало не щодня і в примітивній формі, але він і поважає прагнення “кота у чоботях” до знань (хай у невдалій формі). “Нам треба за рік-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень”, бо поки що “у нас – темнота”.

Не слід забувати, коли саме це писалося. Навіть просте бажання сказати правду, відмовитись від ідеалізації революції та усього, що було пов’язане з нею, не кажучи вже про образи комуністів, було ризиком, часто – смертельним. Це – сміливий твір. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм “… треба бути начеку і не забувати про чеку” (чк), необхідно було мати неабияку мужність.

Ми можемо мати різні політичні переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями і самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення – необхідно. Одне це робить цікавим “Кота у чоботях”, але цим не вичерпуються якості цього твору. Бо крім ідейного змісту є ще й високий талант (чи не він спонукав Хвильового шукати правду?).

Читаючи його твір, ми можемо відчути і холод зимових ночей у степу, коли зупиняється паровоз і треба шукати дрова, і ніжність теплих літніх вечорів. І горе Жучка ми відчуваємо, і її моральну чистоту. Особисту, бо душа людини, як правда, теж стоїть над усіма обмежени ми політичними переконаннями.

А ще мені подобається, що автор не повчає, а розмовляє з читачем, як з рівнею, він весь час закликає: “Думайте!”

Отже, скажу від щирого серця – це хороший твір, “степова бур’янова пісня цим сіреньким муравлям”. Тому я можу назвати його своїм улюбленим твором Миколи Хвильового.