Твір за оповіданням «Пісня про Правду» Р. М. Рільке

Австрійський письменник Стефан Цвейг звернув увагу на обличчя поета – трохи слов’янське, без жодної різкої риси, з блакитними очима, які осявали його зсередини.

У 1897 році Рільке познайомився з Лу Андреас Саламе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилася в Петербурзі. Розумна, із сильним характером дівчина запалила Рільке своїми розповідями про вітчизну. Разом із нею він у 1899 – 1900 роках подорожує Росією та Україною.

Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. На цій землі він знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі та Бога. Він перекладає “Слово о полку Ігоревім”, пише притчі, вірші. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією. Мабуть, саме такою, як на репродукції С. Васильківського “Весна на Україні”, запам’яталася Україна Рільке назавжди.

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь,

Пливуть тобі назустріч села

Ізнов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

У “місті близькому до Бога” – Києві – Рільке хотів оселитися назавжди. Уперше він побачив його 17 червня 1900 року. 1 вересня того самого року він записує до щоденника: “Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає”. Іще Рільке вразили степові кургани – могили минулих поколінь.

Він захоплюється староукраїнською літературою та творчістю Миколи Гоголя, читає літописи, знайомиться зі змістом українських історичних пісень, “Кобзарем” Тараса Шевченка. Українські мотиви лунають у його “Книзі образів”.

Людям у повсякденному житті часто не до роздумів, треба встигнути зробити все, що мусиш. А Евальдмає час міркувати, аналізувати. Перед нами оповідання в оповіданні, воно починається й закінчується розмовою оповідача і Евальда. Роздуми про Бога звучать і на початку, і наприкінці твору.