Яка з балад Висоцького мені найбільше запам’яталась

Я хочу написати про сучасну баладу.

Власне кажучи, це не зовсім традиційна балада за формою. Тут немає звичного сюжету — розповіді про якусь історичну подію, про славетного героя. Мабуть, її можна було б назвати піснею, особливо — кинувши оком на сторінки: куплет — приспів, навіть ритміка різна, навіть повтори і однаковий початок окремих рядків.

Спробуємо прочитати цей твір ще раз, а краще — уявити його на сцені.

Гітара, різкуватий голос автора, карбовані рядки героїко-романтичного тексту. І його особистість — а це дійсно неординарна людина: поет, співак, актор Володимир Висоцький — висвітлює сюжет.

Це не розповідь про якийсь історичний факт, подію — це розповідь про свій шлях до книжок, до літератури. Ні, мабуть, просто про літературу у своєму — нашому — моєму житті.

Це дуже співзвучно моєму серцю:

Жили книжные дети, не знавшие битв,

Задыхались от мелких своих катастроф.

<…> Мы же книги глотали, Пьянея от строк.

Липли волосы нам на вспотевшие лбы,

И сосало под ложечкой сладко от фраз,

И пьянил наши головы запах борьбы,

Со страниц пожелтевших слетая на нас.

Так було у мене й у тебе: живеш рядками книг, входиш у коло їхніх героїв, приміряєш на себе їхні вчинки, випробування. Це дійсно пережив кожен з, нас, стоячи пліч-о-пліч з мушкетерами, захищаючи до останньої краплини крові фортецю, ідучи в розвідку, відкриваючи таємницю, мандруючи у невідоме… Але настає мить, коли ти стаєш не пасивним читачем, спостерігачем здалеку. Вогник літературного полум’я загоряється в тобі самому. Ти стаєш справжнім героєм справжніх подій — тобто стаєш людиною:

Разберись, кто ты — трус

Иль избранник судьбы,

И попробуй на вкус

Настоящей борьбы.

И когда рядом рухнет израненный друг,

И когда ты без кожи останешся вдруг

Оттого, что убили его — не тебя, —

Ты поймешь, что узнал,

Отличил, отыскал…

Велику роль у цьому ставленні, формуванні твого “я” відіграє саме література. Той вогник, що освітлює твою душу, зігріває й загартовує, світить дороговказною зіркою:

Если, путь прорубая отцовским мечом,

Ты соленые слезы на ус намотал,

Если в жарком бою испытал, что почем, —

Значит, нужные книги ты в детстве читал!

Зустрічі з головними книгами життя, місцю Літератури в житті Людини присвячено “Баладу про боротьбу” Володимира Висоцького.