Короткий зміст Останній з могікан, або Оповідання про 1757 рік Купер Дж. Ф

У війнах між англійцями й французами за володіння американськими землями ( 1755 – 1763) супротивники не раз використовували міжусобиці індійських племен. Час був важке, жорстоке. Небезпеки підстерігали на кожному кроці. І не дивно, що, що їхали в супроводі майора Дункана Хейворда до командуючого обложеним фортом батькові дівчини хвилювалися. Особливо тривожив Алісу й Кору – так кликали сестер – індіанець Магуа, на прізвисько Хитра Лисиця. Він викликався провести їх нібито безпечною лісовою стежкою. Дункан заспокоював дівчин, хоча сам починав хвилюватися: невже вони заблудилися?

На щастя, надвечір подорожани зустріли Соколиного Ока – це ім’я вже міцно закріпилося за Звіробоєм – так не одного, а із Чингачгуком і Ункасом. Індіанець, що заблудився вдень у лісі?! Соколине Око насторожилося куди більше Дункана. Він пропонує майорові схопити провідника, але індіанець устигає вшити. Тепер уже ніхто не сумнівається в зрадництві індіанця Магуа. За допомогою Чингачгука і його сина Ункаса Соколине Око переправляє подорожан на маленький скелястий острівець.

У продовження скромної вечері «Ункас робить Корі й Алісі всі послуги, які тільки були в його силах». Помітно – на Кору він обертає більше уваги, чим на її сестру. Однак небезпека ще не минула. Притягнуті голосним хрипом переляканих вовками коней, індіанці знаходять їхній притулок. Перестрілка, потім – рукопашна. Перший натиск гуронов відбитий, але в обложених скінчилися боєприпаси. Порятунок тільки у втечі – непосильному, на жаль, для дівчин. Необхідно плисти вночі, по порожистій і холодній гірській ріці. Кора вмовляє Соколиного Ока бігти із Чингачгуком і привести скоріше допомога. Довше інших мисливців їй доводиться переконувати Ункаса: Майор і сестри виявляються в руках Магуа і його друзів.

Викрадачі й бранці зупиняються на пагорбі для відпочинку. Хитра Лисиця відкриває Корі мета викрадення. Виявляється, її батько, полковник Мунро, колись жорстоко образив його, велівши висікти за пиятику. І тепер, щоб відомстити він візьме в дружин його дочка. Кора возмущенно відмовляється. І тоді Магуа вирішує жорстоко розправитися з полоненими. Сестер і майора прив’язують до дерев, поруч розкладають хмиз для багаття. Індіанець умовляє Кору погодитися, хоча б пошкодувати сестру, зовсім юну, майже дитини. Але Аліса, довідавшись про намір Магуа, віддає перевагу болісній смерті.

Рязъяренный Магуа кидає томогавк. Сокирка встромлюється в дерево, пригвоздив пишні біляві волосся дівчини. Майор виривається з пута й кидається на один з індіанців. Дункан майже переможений, але лунає постріл, і індіанець падає. Це приспіли Соколине Око і його друзі. Після короткої битви вороги повалені. Магуа, прикинувшись мертвим і улучив момент, знову біжить.

Небезпечні мандрівки закінчуються благополучно – подорожани досягають форту. Під покривом туману їм, незважаючи на осаджуючий форт французів, вдається проникнути усередину. Батько нарешті – те побачив своїх дочок, але радість зустрічі затьмарена тим, що захисники форту змушені здатися, щоправда, на почесні для англійців умовах: переможені зберігають прапори, зброя й можуть безперешкодно відступити до своїм.

На світанку обтяжений пораненими, а також дітьми й жінками гарнізон залишає форт. Неподалік у тісній лісистій ущелині на обоз нападають індіанці. Магуа знову викрадає Алісу й Кору.

На третій день після цієї трагедії полковник Мунро разом з майором Дунканом, Соколиним Оком, Чингачгуком і Ункасом оглядають місце побоїща. По ледь примітних слідах Ункас містять: дівчини живі – вони в полоні. Мало того, продовживши огляд, могіканин відкриває ім’я їхнього викрадача – Магуа! Порадившись, друзі відправляються у вкрай небезпечний шлях: на батьківщину Хитрої Лисиці, в області, населені в основному гуронами. Із пригодами, втрачаючи й знову знаходячи сліди, переслідувачі нарешті виявляються поблизу селища гуронов.

Тут вони зустрічають псалмопевца Давида, що, користуючись репутацією недоумкуватого, добровільно пішов за дівчинами. Від Давида полковник довідається про положення своїх дочок: Алісу Магуа залишив у себе, а Кору відправив до проживаючим по сусідству, на землях гуронов, делаварам. Закоханий в Алісу Дункан хоче будь – що – будь проникнути в селище. Прикинувшись дурачком, за допомогою Соколиного Ока й Чингачгука змінивши зовнішність, він відправляється на розвідку. У таборі гуронов він видає себе за французького лікаря, і йому, також як і Давидові, гуроны дозволяють ходити всюди. До жаху Дункана, у селище приводять полоненого Ункаса. Спочатку гуроны приймають його за звичайного полоненого, але з’являється Магуа й довідається Швидконогого Оленя. Ненависне ім’я викликає такий гнів гуронов, що, якби не Хитра Лисиця, юнака розтерзали б на місці. Магуа переконує одноплемінників відкласти страта до ранку. Ункаса ведуть в окрему хатину. До лікаря Дункану звертається по допомогу батько хворої індіанки. Він відправляється в печеру, де лежить хвора, у супроводі батька дівчини й ручного ведмедя. Дункан просить усіх покинути печеру. Індіанці коряться вимозі «лікаря» і виходять, залишивши в печері ведмедя. Ведмідь перетворює – під звіриною шкірою ховається Соколине Око! За допомогою мисливця Дункан виявляє заховану в печері Алісу – але отут з’являється Магуа. Хитра Лисиця тріумфує. Але недовго.

«Ведмідь» вистачає індіанця й стискає його в залізних обіймах, майор зв’язує лиходієві руки. Але від пережитого хвилювання Аліса не може ступити ні кроку. Дівчину загортають в індійські одяги, і Дункан – у супроводі «ведмедя» – виносить неї назовні. Отиу хворий самозваний «лікар», посилаючись на могутність Злого Духа, велить залишитися й сторожити вихід з печери. Хитрість вдається – утікачі благополучно досягають ліси. На узліссі Соколине Око показує Дункану провідну до делаварам стежку й вертається, щоб звільнити Ункаса. За допомогою Давида він обманює воїнів, що охороняють Швидконогого Оленя, і ховається з могіканином у лісі. Розлютований Магуа, якого знаходять у печері й звільняють від пута, призиває одноплемінників до помсти.

Ранком на чолі сильного військового загону Хитра Лисиця відправляється до делаварам. Сховавши загін у лісі, Магуа входить у селище. Він звертається до делаварским вождів, вимагаючи видати бранців. Обмануті красномовством Хитрої Лисиці вожді погодилися було, але після втручання Кори з’ясовується, що в дійсності бранкою Магуа є тільки вона одна – всі інші звільнилися самі. Полковник Мунро пропонує за Кору багатий викуп – індіанець відмовляється. Ункас, що зненацька став верховним вождем, змушений відпустити Магуа разом із бранкою. На прощання Хитра Лисиця попереджена: по закінченні достатнього для втечі часу делавары ступлять на стежку війни.

Незабаром воєнні дії завдяки вмілому керівництву Ункаса приносять делаварам рішучу перемогу. Гуроны розбиті. Магуа, захопивши Кору, біжить. Швидконогий Олень переслідує супротивника. Розуміючи, що їм не піти, останній з уцілілих супутників Хитрої Лисиці заносить над Корою ніж. Ункас, бачачи, що він може не встигнути, зі скелі кидається між дівчиною й індіанцем, але падає й непритомніє. Гурон убиває Кору. Швидконогий Олень устигає вбити вбивцю, але Магуа, улучив мить, всаджує ніж у спину юнака й пускається навтьоки. Звучить постріл – Соколине Око розраховується з лиходієм.

Осиротілий народ, що осиротіли батьки, урочисте прощання. Делавары тільки що втратили знайденого було вождя – останнього з могікан (сагамора), але одного вождя замінить іншої; у полковника залишилася молодша дочка; Чингачгук втратив усе. І лише Соколине Око, звернувшись до Великого Змія, знаходить слова розради: «Ні, сагамор, ти не самотній! Ми, бути може, різні по кольорі шкіри, але нам призначено йти по одному шляху. У мене немає рідних і я можу сказати, як і ти, – немає свого народу».