«Школа нещастя є найкраща школа…» (Бєлінський) – Дудинцев Володимир

Міркуючи над рядком з Бєлінського, винесеної в заголовок твору, з болем у серце відзначаєш, що нашій країні повною мірою доля (а може бути, ми самі) піднесла подібного «утворення». І який епізод з життя Батьківщини не візьми – у кожному страждання й біль, страшні, але й… просветляющие.

Тому що багато на тлі нещасть стало видно справжнього добра, самопожертви, любові й справжнього прагнення до істини. От такому складному шляху духовного дозрівання й присвячена книга Володимира Дудинцева «Білі одяги».

Книга побачила світло через тридцять років після того, як була написана. І автор відразу одержав Державну премію. Важка доля осягла добуток на початку його існування, але справа в тому, що тоді був час страждання. Епіграфом до роману автор взяв питання з Одкровення Іоанна Богословів: «Ці, убрані в білі одяги, хто вони й звідки прийшли?» Відповідь такий: «Вони прийшли від великої скорботи».

Роман є складним дослідженням людського духу, можливостями через розгляд учинків його героїв розставити акценти, визначити границі добра й зла, неправди й істини. От як визначає завдання сам автор: «У романі «Білі одяги» я хочу зірвати маски, під якими ховається зло. Уразити його в саме чутливе місце. Мені хотілося б озброїти гарної людини безпомилковими критеріями для розпізнавання добра й зла… створити інструментарій добра».

Автор розповідає в романі про роботу вчених – біологів. Вони займаються виведенням нових сортів картоплі. Але, на жаль, їхня робота не погодиться з «наукою» у тім значенні слова, у якому неї розуміє керівництво партії. Головним представником його в романі виступає академік Рядно, прототипом якого є одна із самих темних фігур минулого нашої науки – Т. Д. Лисенко. Тих, хто не підтримував їхньої ідеї, повідомляли «ворогами народу», головним критерієм науковості знання була його сообразованность із ідеями марксизму – ленінізму

Справді наукової теорії спадковості Г. Менделя відмовлялося у визнанні на тім «простому» підставі, що її автором був чернець. У такій обстановці працювали вчені. Складний шлях обмірковування й розуміння превратностей життя, складних взаємин науки й тоталітарного режиму пройшов головний герой роману Федір Іванович Дежкин. Його погляди змінилися від підтримки партійного «дармоїда» Рядно до розумінь правоти вчених – генетиків і з’єднання зі своїми друзями Стригалевым і др.

Шлях Дежкина – шлях пошуку істини в тім суперечливому світі. Цей пошук складний. Ще коли Федір Іванович був дитиною, його вчили говорити тільки правду, завжди бути щирим. Чиста дитяча душа вірила цьому, поки життя не навчило героя самостійно оцінювати свої вчинки й дії інших. Взрослея, він починає розуміти, що в навколишньому його світі щирість далеко не завжди служить добру

Найчастіше саме навпаки, а справедливість і істина встановлюються «зверху». Але, незважаючи ні на що, герої хочуть залишитися й залишаються справжніми людьми. Один з героїв роману пропонує такий вихід: «Щастя – у тобі. Коли покладеш свою плоть, щоб наситити близьких… Проллєш кров, перепливеш море страждань… Вилізеш на берег ледве живої… Отут щастя саме тебе знайде, що не помышляет про нього».

Учені – Генетики по – різному борються за справжню науку. Професор Хейфец іде з інституту, академік Ціпків кінчає життя самогубством. Іван Ілліч Стригалев довгий час працює в підпілля й зрештою попадає у в’язницю по доносі агента – інформатора Краснова. Федору Івановичу Дежкину доводиться бігти від переслідувачів. Він багато працює, і йому вдається створити новий сорт картоплі, роботу над яким почав Стригалев. Не капітулює перед злом і полковник Свєшников

Ті, хто пройшли шляхом страждання, вийшли в «білих одягах». А зло й лицемірство забуте нащадками