«Слава тобі, Гамаліє… на всю Україну…» (за твором Т. Шевченка «Гамалія»)

В одній із давніх українських пісень із сумом розповідається про турецько-татарські набіги XVI століття, що кривавили живе тіло України.

Зажурилась Україна, бо нічим прожити,

Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.

Ой, маленьких витоптала, великих забрала,

Назад руки постягала, під хана погнала.

Десятки тисяч українців потрапляли в полон. У Каффі їх продавали у рабство. Навіть торговці дивувалися, дивлячись, як ординці приганяли ясир, і запитували, чи є ще люди на Україні.

Постійні набіги знесилювали Україну, але і загарбники змушені були бути завжди насторожі, адже на захист рідної землі ставали наймужніші і найвідданіші лицарі — козаки. Не раз відважні запорожці відбивали ясир, завдавали нищівного удару ворогові навіть у турецькій столиці.

Історичних свідчень про отамана Гамалію немає, але народна пам’ять зберегла це ім’я у легендах і піснях. Тарас Шевченко настільки захопився образом козацького ватажка, що написав поему «Гамалія» і намалював чудову картину, на якій зобразив розбурхане море, а серед страшенних хвиль — невеликий човен з козаками. На кормі в яскравому одязі стоїть отаман Гамалія. Його постать виражає силу, яку не можна скорити. Козаки міцно тримають весла, і човен, стрімко розсікаючи водяні гори, наполегливо пробивається вперед.

Таким само мужнім, сильним, вольовим постає перед нами Гамалія і в поемі. Шевченко починає твір піснею-плачем невільників. Від того козацького плачу «Босфор аж затрясся» і послав хвилю «у синєє море». Море передало «Босфорову мову» Лиману а «Лиман Дніпрові». Та журба-мова докотилася до Лугу й Хортиці. Не витримали хоробрі запорожці, кинулися визволяти братів із неволі. Не злякали їх гори-хвилі Босфору, гармати Скутари, лють яничар. Першим серед звитяжців виступив отаман. Він розбив хурдигу (тюрму), зламав кайдани, випустив бранців на волю. Але Гамалія не задовольняється тільки цим. Він готовий розплатитися з ворогом у його лігві за сльози матерів, за страждання народу. «Неначе птахи чорні в гаї, козацтво сміливо літає» серед вогню в Скутарі, передмісті Царгорода, де був палац султана, багато мечетей, базари і склади. Козаки зруйнували мури, забрали срібло-золото, «люльки з пожару закурили» і разом з визволеними побратимами попливли морем додому. Вони співають про свого отамана Гамалію, прославляють його сміливість, завзятість, рішучість у боротьбі з ворогом. На останньому байдаку пливе Гамалія, який немов орел, стереже своїх орлят. Але перелякана Візантія не сміє простягати свої довгі руки до славних козаків, адже серед захисників українського народу завжди знайдеться лицар, який об’єднає запорожців і зуміє відплатити ворогові.

Гамалія — козацький отаман з легенди. Його ім’я згадується тільки в народних піснях та переказах, але завдяки генію Тараса Григоровича Шевченка цей герой посів почесне місце серед борців за волю України. Не раз відважні запорожці вирушали в походи проти турків і татар, на легеньких байдаках перепливали Чорне море, визволяли братів-невольників. В образі Гамалії Шевченко показав лицарську відвагу, мужність, силу всього українського козацтва.