Эшер “Водоспад”

Роботи художника не утомлюються дивувати своєю парадоксальністю, що так легко проектується на реальний мир. Эшеру вдавалося відбивати у своїх добутках не тільки художню цілісність, але також математикові й закони релятивістської механіки

В 1958 році Роджер Пенроуз опублікував статтю про “неможливі фігури”, де зображувалися тривимірні фігури, які попросту були ілюзіями, оскільки не могли існувати в тривимірному просторі. “Водоспад” був побудований за принципом такої фігури – “неможливий” трикутник Пенроуза, якщо бути точніше.

Перше, що впадає в око – це вежі. Вони здаються однаковими, але ліва нижче правої на цілий поверх. Конструкція складається з поперечних опор (поперечин) і поздовжніх. Тобто вежі опираються на поперечини під прямим кутом. Вода падає долілиць, надаючи руху водяному млину, а потім тече нагору, щоб знову политися долілиць і надати руху колесу

Замкнута система, що цілком може називатися вічним двигуном. Якщо простежити очами за всіма елементами конструкції, нічого надприродного не виявиться: все виглядає цілком функціонально. І навіть при ретельному огляді дійсно неможливо знайти ніяких невідповідностей

Ідеальний апарат по перетворенню енергії падаючої води в обертальний момент: мірошникові досить лише час від часу вливати небагато води із цебра, щоб компенсувати випару, а його агрегат продовжить працювати. Праворуч у нижньому куті ми бачимо жінку, що розвішує білизну. Ця малюсінька фігурка зводить, що відбувається до рівня гротеску, оскільки за її рахунок автор намагається продемонструвати, що для звичайних обивателів усередині цього мирка водоспад не є нічим особливим

Тільки здоровий розум підказує, що таке неможливо. Дійсно, у просторі, интерпретируемом як відстань між об’єктом і спостерігачем, існують деякі зміни, які показують, що подібне має місце бути тільки в даній площині й тільки із цього погляду. Якщо зрушити крапку огляду, то виявиться що нічого особливого немає – звичайна оптична ілюзія, і сама конструкція не є робочої