Короткий зміст “Генріх IV” Пиранделло по главах

Дія відбувається на відокремленій віллі в сільської Умбрии на початку XX в. Кімната відтворює оздоблення тронного залу Генріха IV, але праворуч і ліворуч від трону – два більших сучасних портрети, один із яких зображує чоловіка в костюмі Генріха IV, іншої – жінку в костюмі Матильды Тосканской. Троє юнаків – Ариальдо, Ордульфо й Ландольфо, – убраних у костюми XI в., пояснюють четвертому, тільки що взятому на службу, як поводитися. Новачок – Бертольдо – ніяк не може зрозуміти, про якого Генріха IV мова йде: французькому або германському. Він думав, що повинен зображувати наближеного Генріха IV французького, і читав книги по історії XVI в. Ариальдо, Ордульфо й Ландольфо розповідають Бертольдо про Генріха IV германському, котрий вів запеклу боротьбу з римським татом Григорієм VII і під погрозою відлучення від церкви відправився в Італію, де в замку Каносса, що принадлежали Матильде Тосканской, принижено просив прощення в пали. Юнака, начитавшись книг по історії, старанно зображують лицарів XI в. Саме головне – відповідати в тон, коли Генріх IV звертається до них. Вони обіцяють дати Бертольдо книги по історії XI в., щоб він швидше освоївся зі своєю новою роллю

Сучасні портрети, що закривають ніші в стіні, де повинні були б стояти середньовічні статуї, здаються Бертольдо анахронізмом, але інші пояснюють йому, що Генріх IV сприймає їх зовсім по – іншому: для нього це немов два дзеркала, що відбивають ожилі образи середніх століть. Бертольдо все це здається занадто заумним, і він говорить, що не хоче збожеволіти. Входить старий камердинер Джованни у фраку. Юнака починають у жарт проганяти його як людини іншої епохи. Джованни велить їм припинити гру й повідомляє, що прибув хазяїн замка маркіз ди Нолли з доктором і ще кількома людьми, серед яких маркіза Матильда Спина, зображена на портреті в костюмі Матильды Тосканской, і її дочка Фрида, наречена маркіза ди Нолли.

Синьйора Матильда дивиться на свій портрет, написаний двадцять років тому. Тепер він здається їй портретом її дочки Фриды. Барон Белькреди, коханець маркізи, з яким вона без кінця пікірується, заперечує їй. Мати маркіза ди Нолли, що вмерла місяць назад, вірила, що її божевільний брат, що уявив себе Генріхом IV, видужає, і заповіла синові піклуватися про дядька. Молодий маркіз ди Нолли привіз лікаря й друзів у надії вилікувати його. Двадцять років тому компанія молодих аристократів вирішила для розваги влаштувати історичну кавалькаду

Дядько маркіза ди Нолли нарядився Генріхом IV, Матильда Спина, у яку він був закоханий, – Матильдой Тосканской, Белькреди, що придумав улаштувати кавалькаду і який теж був закоханий у Матильду Спина, їхав за ними. Раптом кінь Генріха IV устав дибки, вершник упав И вдарився потилицею. Ніхто не додав цьому великого значення, але, коли він отямився, усі побачили, що він сприймає свою роль всерйоз і вважає себе сьогоденням Генріхом IV. Сестра божевільного і її син багато років догоджали йому, закриваючи ока на його божевілля, але тепер доктор задумав представити Генріху IV одночасно маркізу і її дочку Фриду, як дві краплі води схожу на матір, який вона була двадцять років тому, – він уважає, що таке зіставлення дасть хворому можливість відчути різницю в часі й взагалі вилікує його. Але для початку все готуються стати перед Генріхом IV у середньовічних костюмах. Фрида буде зображувати його дружину Берту із Сузи, Матильда – її мати Аделаїду, доктор – єпископа Гуго Клюнийского, а Белькреди – супровідного його монаха – бенедиктинца.

Нарешті Ариальдо возвещает про прихід імператора. Генріху IV біля п’ятдесятьох років, у нього фарбовані волосся і яскраво – червоні плями на щоках, як у ляльок. Поверх королівського плаття на ньому одіяння розкаюваного, як у Каноссі. Він говорить, що раз на ньому одяг розкаюваного, виходить, йому зараз двадцять шість років, його мати Агнеса ще жива й рано оплакувати її. Він згадує різні епізоди «своєї» життя й збирається просити прощення в тата Григорія VII. Коли він іде, схвильована маркіза майже без почуттів падає на стілець

Надвечір того ж дня доктор, маркіза Спина й Белькреди обговорюють поводження Генріха IV. Доктор пояснює, що в божевільних своя психологія: вони можуть бачити, що перед ними – ряженые, і в той же час вірити, як діти, для яких гра й реальність – те саме. Але маркіза переконана, що Генріх IV її довідався. І вона пояснює недовіру й ворожість, які Генріх IV відчув до Белькреди, тих, що Белькреди – її коханець. Маркізі здається, що мовлення Генріха IV була повна жалів об нього й неї юності

Вона вважає, саме нещастя змусило його надягти маску, від якої він хоче, але не може позбутися. Бачачи глибоке хвилювання маркізи, Белькреди починає ревнувати. Фрида примірить плаття, у якому її мати зображувала Матильду Тосканскую в пишній кавалькаді. Белькреди нагадує присутнім, що Генріх IV повинен «перестрибнути» не двадцять років, що пройшли із часу нещасного випадку, а цілих вісімсот, що відокремлюють теперішній час від епохи Генріха IV, і застерігає, що це може погано скінчитися

Перш ніж розіграти задуманий спектакль, маркіза й доктор збираються попрощатися з Генріхом IV і переконати його, що вони виїхали. Генріх IV Дуже боїться ворожості Матильды Тосканской, спільниці тата Григорія VII, тому маркіза просить нагадати йому, що Матильда Тосканская разом з абатом Клюнийским просила за нього тата Григорія VII. Вона була зовсім не так вороже настроєна стосовно Генріха IV, як здавалося, і під час кавалькади изображавшая її Матильда Спина хотіла звернути на цю увагу Генріха IV, щоб дати йому зрозуміти: хоча вона над ним і насміхається, але насправді небайдужа до нього. Доктор у костюмі Клюнийского абата й Матильда Спина в костюмі герцогині Аделаїди прощаються з Генріхом IV. Матильда Спина говорить йому про те, що Матильда Тосканская клопотала за нього перед татом, що вона не ворог, а друг Генріха IV. Генріх IV схвильований. Улучив момент, Матильда Спина запитує Генріха IV: «Ви усе ще любите її?» Генріх IV розгублений, але, швидко опанувавши собою, дорікає «герцогиню Аделаїду» у тім, що вона віддає інтереси своєї дочки: замість того щоб говорити з ним про його дружину Берті, вона без кінця повторює йому про іншу жінку. Генріх IV говорить про майбутню зустріч із татом римським, про свою дружину Берті із Сузи.

Коли маркіза й доктор ідуть, Генріх IV повертається до своїм чотирьох наближеним, особа його зовсім міняється, і він називає недавніх гостей блазнями. Юнаки здивовані. Генріх IV говорить, що дурить всіх, прикидаючись божевільним, і все в його присутності стають блазнями. Генріх IV обурений: Матильда Спина посмітила з’явитися до нього разом зі своїм коханцем, і при цьому ще думає, що виявила жаль До бедному хворого

З’ясовується, що Генріх IV знає Теперішні імена юнаків. Він пропонує їм разом посміятися над тими, хто вірить, начебто він божевільний. Адже ті, хто не вважають себе божевільними, насправді нітрохи не більше нормальні: сьогодні їм здається щирим одне, завтра – інше, післязавтра – третє. Генріх IV знає, що, коли він іде, на віллі горить електричне світло, Але причиняється, що не зауважує этого. І зараз він хоче запалити свою масляну лампу, електричне світло зліпить йому ока

Він говорить Ариальдо, Аандольфо, Ордульфо й Бертольдо, що вони напрас але грали перед ним комедію, їм треба було створити ілюзію для самих себе, відчути себе людьми, що живуть в XI в., і спостерігати звідти, як через вісімсот років люди XX сторіччя мечуться в полоні нерозв’язних проблем. Але гра закінчена – тепер, коли юнака знають правду, Генріх IV уже не зможе продовжувати своє життя в образі великого короля. Чутний стукіт у задні двері: це прийшов старий камердинер Джованни, що зображує монаха – літописця. Юнаки починають сміятися, але Генріх IV зупиняє їх: недобре глузувати зі старого, що робить це з любові кхозяину.

Генріх IV починає диктувати Джованни свій життєпис. Побажавши всім спокійної ночі, Генріх направляється через тронний зал у свою опочивальню. У тронному залі на місці портретів, у точності відтворюючи їхньої пози, коштують Фрида в костюмі Матильды Тосканской і маркіз ди Нолли в костюмі Генріха IV. Фрида окликає Генріха IV; він злякано здригається. Фриде стає страшно, і вона починає кричати як божевільна

Усі, хто перебуває на віллі, поспішають до неї на допомогу. Ніхто не обертає уваги на Генріха IV. Белькреди розповідає Фриде й маркізові ди Нолли, що Генріх IV давно видужав і продовжував відігравати роль, щоб посміятися над ними над усіма: четверо юнаків уже встигли розголосити його таємницю. Генріх IV дивиться на всіх з обуренням, він шукає спосіб помститися. У нього раптом з’являється думка знову поринути в удавання, як тільки його так підступно зрадили. Він починає говорити маркізові ди Нолли про свою матір Агнесс.

Доктор уважає, що Генріх IV знову впав у божевілля, Белькреди ж кричить, що він знову почав грати комедію. Генріх IV говорить Белькреди, що він хоча й видужав, але нічого не забув. Коли він упав з коня й ударився головою, то дійсно збожеволів, і це тривало дванадцять років. За цей час його місце в серце улюбленої жінки зайняв суперник, речі змінилися, друзі змінили. Але от одного чудового дня він немов опам’ятався, і тоді відчув, що не може повернутися до колишнього життя, що він прийде «голодний, як вовк, на бенкет, коли всі вже прибрано зі стола». Життя пішло вперед.