Храм Артеміди в Ефесі – Твір по російській мові

В VI столітті до нашої ери нечуваного розквіту досяг давньогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карии ще в XII столітті до н.е. Покровителькою міста була Артеміда – дочка пануючи богів і людей усемогутнього Зевса й Літо, сестра Аполлона. Спочатку Артеміда була богинею родючості, покровителькою тварин і полювання, а також богинею місяця, потім – покровителькою цнотливості й охоронницею породілей. Цілком природно рішення процвітаючих городян побудувати величний храм на честь такої покровительки. Втім, цей намір мало й практичне значення. Эфесцы вели значні лихварські операції, під більші відсотки віддавали гроші в позики. Старці сподівалися, що нове спорудження збільшить оборот “банку” Артеміди

Запрошений для впорядкування проекту й будівництва храму відомий архітектор Харсифрон із Кносса запропонував побудувати мармуровий храм, оперезаний подвійним рядом струнких колон. Проте, справа ускладнювалося тим, що поблизу не було мармуру. Допоміг випадок. Якось пастух Пиксодор пас череда на зелених пагорбах недалеко від Ефеса. Два барани вирішили з’ясувати відносини. Нахиливши голови, вони помчали назустріч один одному, але промахнулися. І один з них на ходу стукнувся об скелю. І так, що від її відлетів осколок сліпучої білизни. Подальша доля баранів невідома, але їхня битва виявилася історичною. Здивований пастух підняв камінь, уважно оглянув його й раптом, кинувши череду, поспішив у місто. Радісні городяни поздоровили пастуха, облачили його в дорогі одяги, і невідомий Пиксодор став знаменитістю Євангелієм, що значить: “Що приніс благу звістку”.

Будівництво храму продовжувалося 120 років. Його вирішили будувати недалеко від устя ріки Каністри. Ґрунт тут був болотистий. Думали, що саме таким шляхом удасться послабити поштовхи землетрусів, які часто траплялися на узбережжя Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вугіллям, що старанно втрамбовувалися

По топкій землі було важко перевозити мармурові колони з каменоломень, які перебували в 12 кілометрах від храму. Колеса візків застрявали в болотистому ґрунті. Тоді Харсифрон запропонувало дотепний засіб, яким древні вирівнювали ґрунт. Наприкінці колони забили залізні прути, зміцнивши їхнім оловом, і на ці осі по обидва боки колони насадили колеса такого розміру, що кам’яна колона висіла на залізних осях. Потім прикріпили довгі жердини, впрягли биків. Колона перетворена у своєрідне колесо, покотилася по топленням дорозі

При Харсифроне був зведений будинок храму й установлена колонада. Але до завершення будівництва було ще далеко. Будівництво продовжив син Харсифрона архітектор Метаген. Йому вдалося закінчити верхню частину храму. З більшими труднощами балки витягали канатами по похилій площині на висоту храму. Але отут починалося саме складне. Потрібно було покласти архітрав на вершину колони так обережно, щоб не ушкодити її капітель. Як і у свій час, батько, Метаген дотепно вирішив виниклі труднощі. На вершину колони поклали мішки з піском, на них обережно опустили балки, під вагою яких пісок поступово висипалася, і балка плавно лягала на місце. Втім, цей засіб було відомо ще давньоєгипетським будівельникам

Метоген теж не встиг добудувати храм, і це випало на долю архітекторів Пеонита й Деметрия. В 550 році до н.е., коли легкий і витончений біломармуровий будинок із чудовою прикрасою відчинилося поглядам сучасників, вона викликало подив і замилування. Святилище було величезне, довжиною 110 і шириною 55 метрів. Довкола нього йшли два ряди кам’яних колон висотою до 18 метрів. За свідченням Плиния Старшого, їх було 127. Двосхилий дах був зроблений не із черепиці, як у древніх храмах, а з мармурових плит

Пройшло майже 200 років. В 356 році до нашої ери житель Ефеса Герострат, захоплений честолюбною ідеєю за всяку ціну ввічнити своє ім’я, запалив святиню малоазіатських міст. Це відбулося в ніч народження Олександра Македонського. Історія не зберегла дат народження й смерті палія й не повинна була зберегти навіть його ім’я. Але зрадити вічному забуттю його ім’я не вдалося: у четвертому столітті до н.е. про нього згадав давньогрецький історик Феолен.

Храм сильно постраждав. Видобутком вогню виявилися дерев’яні конструкції. Тріснули балки перекриттів і колони. Це була більша втрата. Жителі Ефеса не могли з нею упокориться. На відновлення храму віддалили свої заощадження й коштовності. Їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. Сам Олександр Македонський запропонував оплатити всі минулі й майбутні витрати по реконструкції храму. Проте поставив умову, щоб у храмі з’явився напис, що віддає належне його заслугам. Эфесцы умова не прийняли й тактовно відповіли богоравному полководцеві, що “богові” не є до особи споруджувати храми іншим богам. Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ, що вніс деякі зміни, підняв східчасту підставу, щоб храм піднімався над будинками, які виросли довкола нього за останні століття

Зсередини храм був облицьований мармуровими плитами. У головному залі стояла статуя Артеміди висотою 15 метрів, покрита золотими прикрасами й коштовностями. У художнім оформленні взяли участь видатні грецькі скульптори й живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізав знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на одній з колон – інший знаменитий скульптор Скопас. Слухи про незрівнянну красу, стрункість, грандіозність і багатстві відновленого храму поширилися по усьому античному світі. І не дивно, що храм Артеміди в Ефесі став одним із чудес миру

В 263 році храм Артеміди був розграбований готами. Довершили загибель храму болотистий ґрунт, що поступово поглинала величезний будинок, і ріка Каистра, що наносами покрила залишки спорудження. Коли археологи зацікавилися храмом Артеміди, на поверхні землі нічого не було видно. Десятиліття знадобилися археологам і архітекторам, щоб відтворити початковий образ одного із чудес світла