Роль художньої деталі в розповіді Чехова «Хамелеон»

(1 варіант)

А. П. Чехова по праву вважають майстром художньої деталі. Точно й влучно підібрана деталь – свідчення художнього таланта письменника. Яскрава

Деталь робить фразу більше ємної. Величезна роль художньої деталі в чеховській гумористичній розповіді «Хамелеон».

Поліцейський наглядач Очумелов, що проходить через базарну площу разом з городовим Елдыриным, одягнений у нову шинель, що перетворюється в тексті розповіді у важливу деталь, що характеризує стан поліцейського наглядача. Наприклад, довідавшись про те, що, імовірно, собака, що вкусив золотих справ майстри Хрюкина, належить генералові Жигалову, Очумелову стає нестерпно пекуче, тому він говорить: «Гм!.. Зніми – Ка, Елдырин, з мене пальто… Жах як пекуче!» пальто, що знімається Тут, – символ нервозності героя. Уважаючи, що такий непоказний собака не може бути генеральської, Очумелов знову лає неї: «У генерала собаки дорогі, породисті, а ця – чорт знає що! Ні вовни, ні виду… підлість одна тільки…» Але припущення людини з юрби про приналежність собаки генералові тепер уже вселяє Очумелову страх за ті слова, які він тільки що вимовив. І тут, щоб передати настрій персонажа, автор знову використовує художню деталь. Наглядач говорить: «Гм!.. Надягни – Ка, брат Елдырин, на мене пальто… Щось вітром подуло… Знобить…» Тут пальто як би допомагає героєві зникнути від власних слів. У фіналі добутку пальто Очумелова знову перетворюється в шинель, у яку заорює герой, продовжуючи свій шлях по базарній площі. У Чехова немає зайвих слів, і тому важливо той факт, що нова шинель у розмові Очумелова перетворюється в пальто, тобто відбувається навмисне зниження ролі предмета самим героєм. Дійсно, нова шинель виділяє Очумелова як поліцейського. Але функція пальто – інша, за допомогою даної художньої деталі письменник характеризує персонажа

Отже, художня деталь допомагає письменникові глибше проникнути в психологію героя, а читачеві побачити стан, що змінюється, і настрій персонажа

(2 варіант)

Художня деталь допомагає авторові створити характер героя. Такою деталлю, що характеризує, може бути мовець прізвище, вчасно й невчасно сказане слово героя, підміна слів, їхня перестановка, предмет одягу, меблів, звук, колір, навіть вибір тварини, що стали назвою добутку

Перше, що впадає в око – прізвище поліцейського наглядача. Чому Очумелов? Може бути, саме тому, що, очумев, розгубившись, герой добутку не знає, що йому робити, на що зважитися. Наступний цікавий факт, як і завжди в Чехова, завуальований, схований, його не відразу побачиш. Серед перших реплік Хрюкина (теж мовець прізвище) є одна особливо близька Чехову – Сатирикові: «Нині не велено кусатися!» Начебто б мова про собаку, але й урядовій політиці мало – мало дісталося. Очумелов не повертається, а, як і покладено військовій людині, «робить півоберт ліворуч» і втручається в що відбувається. Закривавлений палець Хрюкина, піднятий нагору, «має вигляд знамення перемоги» людини, напівп’яного золотих справ майстри Хрюкина, над собакою, білим борзим щеням з вираженням туги й жаху в сльозавих очах. Хрюкин звертається із собакою так, ніби це була його людина, що скривдила, у якого він вимагає задоволення, морального, матеріального, юридичного: «зірву я з тебе», «пущай мені заплатять», «коли кожний буде кусатися, то краще й не жити на світі». Бідна тварина залежно від того, чиїм його вважають, то збираються винищити як скажену капость, то величають ніжною твариною, цуциком, собачкою. Тільки адже не тільки до собаки міняється відношення в Очумелова, але й до Хрюкину, якого вона покусала, тому що він їй у морду тикав цигаркой для сміху, і до передбачуваного хазяїна. Те Хрюкина обвинувачують у тім, що він сам «розколупав палець гвоздиком», щоб «зірвати», те радять справи цього так не залишати, «потрібно провчити», те його інакше як свинею й дурнем не називають і вже загрожують йому, а не собаці. Ступінь хвилювання Очумелова відбиває те що надягається, те новенька шинель, що знімається, тому що його те знобить від хвилювання, то кидає вжар.

Художня деталь у розповіді Чехова характеризує й Очумелова, і Хрюкина, і собаку. Вона допомагає читачеві зрозуміти авторську точку зору, змушує бути уважніше.