Можливо, янголи поряд… (за оповіданням Г. Маркеса ‘Стариган з крилами»)

Можливо, янголи поряд…

(за оповіданням Г. Маркеса “Стариган з крилами”)

Іде дощ. Пелайо з Елісендою викидають крабів, які наповзають у будинок. Краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. А от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці – то вже диво.

І, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки – на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. Може, завдяки янголу? А може, й ні. Пелайо та Елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол – то для них зайвий клопіт.

Мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський – якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. Крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?

Маркес – письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.

З якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. Доглядають за ним, але зиск свій з цього мають. На таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується – тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.

А може, і янголові щось перепало? Дзуськи! Янгол ніби й ні до чого! Його дзьобають кури, вишукуючи в ньому “космічних паразитів”, безбожники кидають у нього камінням, а один “сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми”.

Оце такі люди. Ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському допомагали, а люди дошкуляли і фізично, і морально.

То хто ж хворий – янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?

Думаю, що Маркес хоче показати байдужість людини до всього – вона вже звикла до різних див, то й янгол – просто звірина, не більше того.

“… і подивився Господь Бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі…” Бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. Маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з’являється постраждалий янгол. Якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак Божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. Але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. Крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого Папи міг вирішити усе. Але листування “могло б тривати поки світу й сонця”…

З весною янгол почав набирати сил, Він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. На очах у Елісенди – сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.

Маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне – поряд.

Дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це “краще” вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.

Я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. Я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. Тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. І вони зовсім не від цибулі…